Стівен Кінг - Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Він замовк. Якусь мить усе здавалося таким ясним , як сновидіння в момент пробудження. А тоді, як дуже часто трапляється зі сновидіннями, все розтануло. Він навіть не мав упевненості, чи це дійсно було послання від Сюзанни, чи просто спрацювала його уява.

— Юначе, щось саме зараз трапилося?

Отже, Каллем також це відчув. Отже, не уява. Якийсь різновид доторку, радше за все.

Джон зачекав, але оскільки Едді мовчав, він звернувся до Роланда.

— Ваш друг часто поводиться так дивно?

— Не часто, ні. Сей… містере, я хотів сказати. Містере Каллем, дякую вам за допомогу в той час, коли ми її потребували. Я вам дуже-дуже вдячний. З нашого боку було б вельми нахабно просити ще чогось, але…

— Але ви сподіваєтеся. Я так гадаю. — Джон замовк на хвильку, спрямовуючи точніше курс човника у навстіж прочинені ворота невеличкого елінгу. На думку Роланда, вони будуть там за п’ять хвилин. Якраз слушно, вирішив він. Він не мав нічого проти поїздки на цьому тісному моторному човнику (навіть попри те, що той низько занурився у воду під вагою трьох дорослих чоловіків), але озеро Ківейдін здавалося йому занадто відкритим місцем. Якщо Джек Андоліні (або його наступник, якщо Джека приберуть) добре порозпитує достатню кількість роззяв на берегах, йому врешті-решт трапиться кілька таких, що запам’ятали човник з трьома чоловіками. А ще цей елінг з акуратною зеленою окантовкою. «Якшо вам аж так цікау, то вони прямували до уеліня Джона Каллема», — можуть додати ті свідки. Перш ніж це трапиться, їм краще опинитися подалі звідси, поближче до Темної вежі, попередньо знайшовши якесь безпечне місце для Джона Каллема. Наразі «безпечним» Роландові здавалося місце утричі далі за відстань звідси до обрію, або приблизно відстань у сто коліс. Він не мав сумніву, що Каллем, цей абсолютний незнайомець, урятував їм життя тим, що так рішуче повівся в потрібний момент. Найменше йому хотілось би, щоб у результаті цей чоловік втратив власне життя.

— Авжеж, я зроблю для вас усе, що зможу, я вже подумав про це і так собі вирішив, але мушу дещо розпитати у вас зараз, поки ще є час.

Роланд з Едді скинули очима один на одного. Роланд промовив:

— Ми дамо відповіді на ті питання, на які зможемо. Тобто якщо, на наш розсуд, відповідь не становитиме для тебе небезпеки, Джоне з Іст-Стоунгема.

Джон кивнув. Здавалося, він набирається духу.

— Я розумію, що ви не привиди, бо ми всі бачили вас там, у крамниці, а тепер я навіть торкнувся вас, поручкавшись. Я бачу, що ви маєте тіні, — показав він пальцем на борт човна, куди ті падали. — Справжнє — то справжнє. Отож моє питання буде таке: ви нахожі?

— На-хожі, — повторив Едді. Поглянув на Роланда, але нічого не зміг збагнути з виразу його обличчя. Едді знов обернувся до Каллема, котрий сидів біля керма, спрямовуючи човник до елінгу. — Перепрошую, але я не…

— Їх у наших краях багацько з’являється останніми роками, — сказав Джон. — У Вотерфорді, Стоунгемі, Іст-Стоунгемі, Ловеллі, Свідені… навіть у Бриджтоні й Денмарку. — Останнє слово в нього прозвучало: Демаааааку .

Сказав і побачив, що вони нічого не второпали.

— Нахожі — це люди, котрі просто з’являються нізвідки , — пояснив він. — Деколи вони вдягнені у старовинну одіж, так ніби прийшли з… давнини , так би мовити. А один був голий, як той бубон, йшов просто посеред траси 5. Молодий Енгстром його бачив. Минулого листопада це було. Подеколи вони балакають чужинськими мовами. Один з’явився у хаті в Дона Рассерта у Вотерфорді. Прямо в кухні, раз — і сидить! Донні пенсіонер, а був професором історії у Вандербільт-коледжі, так він записав того чоловіка. Той щось трохи побелькотав, а потім пішов до пральної кімнати. Донні вирішив, що той думав, наче там ванна, і зайшов туди услід за ним, щоб його повернути, але чоловік той зник звідти. Там лише одні двері, йому нікуди було більше вийти, а він взяв і просто зник.

Донні програв ту, записану ним, плівку ледь не кожному в мовному департаменті ( депааатаааменті ) Вандербільта, і ніхто там не розпізнав, якою воно балакало. Один сказав, що то, либонь, якась роблена мова, щось ніби есперанто. Ви говорите есперанто, хлопці?

Роланд похитав головою. Едді (обережно) сказав:

— Я чув про цю мову, але не знаю, що воно за…

— А подеколи, — провадив тихіше Джон; човен уже заплив у тінь елінгу. — Вони поранені. Або скалічені. Немов з рунтів.

Роланд стрепенувся так раптово, так різко, що аж човен загойдався. Якусь мить здавалося, що човен зараз точно перекинеться.