Стівен Кінг - Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Боюся, на це відповісти мені нічим.

19 ЧЕРВНЯ 1995 РОКУ (БАНГОР)

Ми з Таббі щойно повернулися з Бангорського Аудиторіуму, де наш найменшенький (разом з чотирма сотнями своїх співучнів) нарешті отримав диплом. Тепер він офіційно став випускником середньої школи. Залишив за спиною і школу, і свою команду «Бангор Ремз». Восени поїде до коледжу. А ми з Таббі почнемо звикати до життя з широко відомим «синдромом порожнього гнізда». Всі кажуть, що не змигнеш і оком, як усе минає, а ти у відповідь так-так-так… а тоді й справді все проходить.

Гадство, мені так смутно.

Відчуття даремності. Навіщо все це, до речі? (Навіщо все це, Елфі, [168] «Навіщо все це, Елфі» — пісня Берта Бакараха і Хела Девіда, написана для фільму «Елфі» (1966) і вперше виконана Шер, увійшла до постійного репертуару багатьох джазових і поп-артистів. ха-ха.) Що це — усього лише тривале переповзання з колиски до могили? «Галявини наприкінці шляху»? Господи Ісусе, як моторошно.

Тим часом після полудня ми збираємося їхати до Ловелла, в дім на Черепаховій алеї — на день чи два до нас там приєднається Овен, він нам пообіцяв. Таббі знає, я хочу писати біля озера, авжеж, вона така чутлива, що мене це аж лякає. Коли ми поверталися з випускних урочистостей, вона мене спитала, чи не повіяв вітер знову.

Ще б пак, і цього разу він віє, як скажений. Мені вже несила терпіти, так хочеться вже почати наступний том серії «ТВ» . Настав час з’ясувати, що трапилося у змаганні загадками (про те, що Едді розтерзає комп’ютерний розум Блейна своїми «дурними питаннями», тобто «загадками», я знав уже кілька місяців), але не думаю, що історія, яку я мушу розповісти цього разу, буде мажорною. Я хочу написати про Сюзен, перше кохання Роланда, і їхній «ковбойський роман» я хочу розгорнути у вигадану частину Серединного світу під назвою Меджис (тобто Мексика).

Час сідлати і вирушати в черговий рейд з цією Дикою Ватагою.

Тим часом з іншими дітьми все в порядку, хоча в Наомі з’явилася якась алергія, можливо, на устриць…

19 ЛИПНЯ 1995 РОКУ (ЧЕРЕПАХОВА АЛЕЯ, ЛОВЕЛЛ)

Як і після моєї першої експедиції до Серединного світу, я почуваюся, як той, що цілий місяць не злізав з монорейкової дрезини на реактивній тязі. І при цьому дихав галюциногенним звеселяючим газом. Думав, у цю книгу ввійти мені буде важче, набагато важче, але фактично це відбулося знову легко, як взутися в старі зручні черевики або у ті ковбойські чобітки з короткими халявками, які я роки три-чотири тому придбав у Нью-Йорку в крамниці фірми «Баллі» [169] «Баллі» — заснована 1855 р. у Швейцарії взуттєва фірма, яка тепер має бутики по всьому світу. і все ніяк не можу їх зректися.

Я вже зробив понад 200 сторінок і був радий дізнатися, що Роланд зі своїми друзями опрацьовують наслідки супергрипу і знайшли докази щодо Ределла Флеґа та Матінки Абагайл.

Гадаю, Флег може обернутися Волтером, Роландовим старим прокляттям. Справжнє ім’я в нього Волтер О’Дім, і був він спочатку простим сільським хлопцем. У цьому є своєрідний, вельми значущий сенс. Тепер мені видно, яким чином кожна написана мною річ тією чи іншою мірою дотична до цієї історії. І знаєте що — я не вбачаю тут жодної проблеми. Писати цю історію для мене — це ніби повертатися додому.

Але чому ж від неї також віє якоюсь небезпекою? Чому в мені живе переконання, що, якщо колись мене знайдуть за письмовим столом померлим від інфаркту (або збитим з мого «Гарлея», швидше за все, на трасі № 7), то виявиться, що на той час я працював над якимсь з цих дивацьких вестернів? Гадаю, тому, що я знаю, як багато людей покладають на мене надії, сподіваються, що я закінчу цей цикл. І я таки хочу його закінчити! Господи, так! Не треба мені в портфоліо, якщо я здатен цьому зарадити, ані «Кентерберійських оповідань» , [170] «Кентерберійські оповідання» — незакінчений цикл віршованих і прозових оповідань, написаних середньоанглійською мовою Джефрі Чосером наприкінці XIV століття; уважається одним з наріжних каменів, на яких було вибудувано сучасну англійську мову. ані «Таємниці Едвіна Друда» , [171] «Таємниця Едвіна Друда» — останній, незакінчений, роман Чарлза Діккенса (1812–1870). красно дякую. А проте я завжди відчував, ніби якась супротивна творчості сила розшукує мене, і найкраще мене видно саме тоді, коли я працюю над цими історіями.

Та годі вже цього мандражного депресняка. Вирушаю на прогулянку.