Володимир Арєнєв - Магус

Оберто не квапить його, він покірливо чекає продовження. А сам подумки складає у єдиний ланцюг все, що бачив, чув, про що дізнався.

Кінці не сходяться.

Він іще не впевнений, що знає, чому до міста завітали ресурдженти. Він і не підозрює, де знаходяться два відсутні персні. Але більше, ніж запитання про те, що уже сталося, Оберто хвилює те, що повинно статися.

— Щось дивне відбулося тієї ночі, — несподівано каже Гермар. — Так, от найправильніше слово: «дивне».

— Ти про самогубство тієї жінки?

— Якби я знав, я би так і сказав, — бурчить клабаутерман. — А я не знаю . Але повір, одного самогубства було б мало, щоб висмикнути мене з того кошмару. — Він мерзлякувато знизує плечима і ледь чутно шипить, наче заново все переживає. — Словом, я прокинувся, виявив те, що виявив, і вирішив як слід їх провчити! Вранці я спрямував «Цирцею» просто на скелі… далі ти знаєш.

— Ясно, — плескає себе по коліну Оберто. — Ну що ж, ти виконав свою частину угоди, дякую, Гермаре. Черга за мною. Наскільки я розумію, ти більше не здатен плавати на «Цирцеї» — і, отже, тебе треба переселити на якийсь інший вітрильник…

Клабаутерман тільки встигає кивнути — і одразу ж підскакує, перевернувши горня і розливши залишки вина. Він миттю набуває тваринної подоби й, упавши на всі чотири, одним стрибком злітає по щоглі нагору, звідки й кричить, тихо, але загрозливо:

— Чого прийшов?!

— Я до месера, — задиркувато пищить знизу знайомий голосок. Запалюється погашений ліхтар, і в його світлі видно худеньку фігурку Малімора. — Месере, — кличе він і махає рученятами, — месере, я до вас, із повідомленням!

— Кажи.

— Мені барабао розповів про те, що відбувається. Я вирішив приглянути за спадкоємним… тобто за бастардом… коротше, за Фантином. А він, месере, у самісіньке пекло поліз! До ресурджентів! Вони його катувати зібралися… от-от почнуть, месере!

— Де?

— Та тут, поруч, у рибальському сільці. Якби я знав… Месере, зле коїтиметься, от що я вам скажу!

— Ти мені краще от що скажи, — Оберто уже сяк-так збіг трапом униз і тепер присів навпочіпки, щоб краще бачити обличчя свого маленького співбесідника, — ти ж тоді всі дев’ять перснів відніс новонародженим дітям Граціадіо, так?

— Н-ну…

— Потім, коли зникнення виявили, сказав синьйорові Бенедетто, що перснів там уже немає, правильно?

Малімор скрушно киває.

— Але насправді…

— Ресурдженти, месере! — з відчаєм нагадує серван. — Катувати збираються!..

— Прокляття! — Оберто повертається до «Цирцеї» — клабаутерман зараз стоїть біля фальшборту і з цікавістю прислухається до їхнього діалогу. — Гермаре, я повернуся і виконаю усе, що обіцяв. Віриш мені?

— Вірю. Тобі, людино, вірю, а от цьому… — клабаутерман регоче несподівано густим басом. — Диви, та він же поцупив у тебе перстень, цей!..

— Я для добра, щоб по-справедливому! — лунає вже з-за зачинених дверей. — Я щоб спадкоємцеві допомогти! А ви покваптеся, месере! Пам’ятайте: рибальське сільце…

— Отже, «щоб по-справедливому»? — перепитує Оберто; з легкою напівусмішкою на вустах він перевіряє кишені: так, справді поцупив. Причому єдиний справжній. — Отже, «спадкоємцеві допомогти»? Так, — говорить Оберто самому собі, — тоді все збігається.

Він бере ціпок і виходить із доку — рятувати непутящого помічника. Навіть звідси видно, як палають рибальські халупи, але магус, звичайно ж, встигне.

Цього разу встигне.

Чи думав колись Фантин, що наче поважний пан сидітиме в бібліотеці у самого подести і зачаровано прислухатиметься до розмов сильних світу цього?! Не думав, ясна річ. Але ж сидить і прислухається (хоча щодо «зачаровано» — це ще під питанням!)

Місце пам’ятне: саме тут підстрелили магуса під час «відтворення ситуації», а простіше — при спробі пограбувати віллу Цинікуллі. Тепер нічого не нагадує про ту ніч: розбиті шибки замінено новими, а слід від арбалетного болта на тканих фламрських килимах нашвидкуруч прикрили чиєюсь картиною.

На картині зображений Фантин.

Себто не Фантин, звичайно, а хтось, дуже на нього схожий! Але якщо не приглядатися, якщо на перший погляд — ну точнісінько Лезо Монети, наче учора з нього малювали. Дуже незвично це Фантинові. І неприємно. Наче з тебе, живого, майстер-трунар зняв мірку.