Володимир Арєнєв - Магус

Підозра переходить у впевненість, паніка — в приречене «попався!», коли барабао за допомогою інших своїх відростків спостерігає за метаморфозами, що відбуваються з магусом. Увесь цей час Оберто, накрившись плащем і відвернувшись обличчям до стіни, спокійнісінько хропів, як і належить добропорядному хворому, але от тепер він заворушився уві сні, плащ з’їхав, обличчя перекосилося, наче ніс, брови, вуха, очі — все це було виготовлене з тіста і від рухів цілісність «картинки» втратилась. Щось подібне спостерігав уже Фантин — причому тут-таки, в «Чоботі»!

Тільки тепер замість чоловічого обличчя проступає жіноче — саме так, тієї служнички, яка кілька аве-марій [7] Себто часу, потрібного, щоб прочитати кілька одноіменних молитов. тому зайшла до ювелірної крамнички маестро Тодаро Іракунді.

— Маестро зайнятий, — зронює без найменшої тіні поваги хлопчик, який зустрів «голос» і його супутницю при вході до крамнички. Власне, як бачимо, це не зовсім крамниця: тут живуть, виготовляють різні предмети (ювелір працює і золотоковалем, при потребі може зробити скульптуру чи підготувати проект внутрішнього оздоблення якого-небудь палацо); тут також продають те, що робилося не під замовлення чи не було викуплене власниками. Вибір готових виробів незначний: кілька солонок, свічники та вази…

Тут не бідують, не ганяються за роботою. Тому можуть дозволити собі делікатно, але настійливо вказати на двері клієнтові не зовсім багатому: маестро зайнятий, шкода, але що поробиш! Заходьте іншим разом (коли підзбираєте грошенят) — і двері перед носом закриють. Ввічливо.

Підмайстер уже настільки звик завертати «дрібноту», що губиться, коли дівуля, не звернувши уваги на його слова, перетинає вузьке приміщення крамнички, по-хазяйськи штовхає двері, що ведуть до майстерні, й заходить.

— Але… — тільки і встигає пискнути хлопчик. Подумки він уже прикладає лід до своїх вух, які — ох! — матимуть «подяку» від маестро.

— А вам чого? — набурмосено повертається він до «голоса»: — Теж?…

— А я на вулиці зачекаю, — той із несподіваною покірністю всміхається й дійсно виходить на вулицю. От і збагни їх, схиблених!..

Хлопчик трохи вичікує, аби переконатися: гість не обманює; але дивитися за ним увесь час ніяк не можна, треба якомога хутчіш бігти в майстерню і якщо не попередити, то бодай применшити гнів Тодаро Іракунді. Але тільки-но хлопчик береться за дверне кільце, маестро з того боку роздратовано гарчить:

— Більше до мене нікого не впускати! І сам не смій заходити, чуєш?

— Так, маестро.

Він прикладається вухом до замкової шпарини, завмираючи від цікавості й жаху бути застуканим за цим заняттям. І чує, як якийсь чоловік (хто такий? звідки взявся?!) питає:

— Ви могли б виготовити точнісінько такий?

Далі ллється лайка маестро — добірна, хлопець уже й не пам’ятає, коли Іракунді востаннє так лютився.

— Відійди, — радить йому «голос», який повернувся і тепер стоїть при вході до крамниці. — Деякі розмови подібні до повільнодіючих трунків, ця — з таких. Отруїшся — рано чи пізно помреш. Налий-но мені краще вина. — І він, взявши табурет, всідається на вулиці при вході до крамниці з твердим наміром не впускати нікого, поки месер Оберто не завершить бесіди з маестро Тодаро.

Коли жінка, яка зайшла до майстерні, раптом перетворилася на чоловіка (точнісінько тоді ж, коли застряглий у шитті барабао побачив метаморфози, що відбувалися з наче-Оберто в «Стоптаному чоботі»), першої миті Тодаро Іракунді добряче перелякався. Хоча, бачить мадонна, ніхто в цьому містечку не ризикнув би стверджувати, що маестро — із боягузів! Ті, хто сумнівався в цьому, чи встигли вчасно (і привселюдно!) відмовитися від своєї думки, чи завчасно дізналися правду щодо облаштування Пекла або Чистилища.

І все-таки він перелякався.

За довгі роки Тодаро нажив не одну чортову дюжину ворогів: усі ці вдови, сини-безбатченки й інші-усілякі… Раніше хоч сам Папа (не Карло — Римський) опікувався маестро, і, зізнатися, було за що: карбівки для монет, кілька талановито виконаних медалей, дароносиці, релікварії… всього не перерахувати. Та й на склодувному ремеслі маестро знався не гірше за веннесійських майстрів — не даремно ж учився в одного умільця з острова Мурано!.. Словом, поки Тодаро залишався при папському дворі, він був захищений від нападок недоброзичливців.

Однак і ті, що на престолі Петровім, — смертні: і невдовзі після скону покровителя маестрові Іракунді довелося поквапом залишити Ромму, а також забути на якийсь час про Фьйоренцу, Веннесію і решту великих міст. А втім, в Альяссо теж життя на місці не стояло!