Володимир Арєнєв - Магус

З допомогою служників (тих самих, котрі нещодавно в’язали і поневолювали Фантина в прикомірку) безтямного Оберто переправили у згадане місце, навіть приставили на якийсь час Малімора — чи то наглядачем, чи то помічником, чи тим та іншим водночас. Фантин його терпів-терпів, а потім, знаєте, кілька разів образив ненавмисне: кип’ятком бризнув, на ногу наступив, те, се — серван і вшився, весь із себе ображена доброчинність маленького зросту. Правду сказать, він Фантинові ще тоді, у бібліотеці, не сподобався: от навіщо вищати, га?…

Ну от, виходить, Малімор забрався геть, синьйор Бенедетто відтоді посилає його раз на добу навідатися, про здоров’я месерове розпитать, а решту часу — біля хворого Фантин. І не даремно: хоч і калатав тоді гримо у дзвін, та, певне, помилився! І собаки, що кілька ночей вили, аж Рубер стомився їх палицею пригощать — теж позатикали пельки; певна, значить, прикмета. А головне — он ви як, месере, на супчик накинулися, аж замилуватися можна, бачила б вас моя матуся-покійниця… га? та ні, це я не у прямому значенні, вона не відроджена, звідки, ніколи у мене таких грошей не буде, знову ж, навіть якщо і накра… назбираю, неодмінно ж ресурдженти [6] Ресурджент (від лат. resurgere — «воскрешати, воскреснути», просторіч. — воскресник) — привілейований священницький сан в ордені Останнього Порога; займалися викликанням душ померлих. поцікавляться, звідки, мовляв? Та й, знаєте, матуся моя була вдачі суворої, тому… ну, я би подумав, перш ніж… Це знатним панам годиться предків оживлять, а проста людина і без таких зайвостей обійдеться. Що? Татусь? Ні-і, татка я не бачив ніколи, його в якійсь п’яній бійці зарізали, він вантажником був у порту чи щось таке. Достеменно не знаю, матінка не любила розповідати. Мабуть, випивав і бив її, самі знаєте, норови в «схлялого народу» дикі. Адже чому я у «віллани» подався? — таку-сяку, а все-таки честь маємо, традиції, гідність. І тут не суттєво, хто ти за походженням, тут, месере, інше цінується. Чого своїми силами, розумом доможешся — те твоє.

— Є й інші шляхи, — обережно мовить Оберто, відсовуючи спорожнілу миску. — Тим паче в такому місті, як Альяссо.

— Без грошей, без знайомств, без батька і матері? — в голосі Фантина сарказм лунає вкрай зухвало, майже з викликом. — Месере, я припускаю, що ви краще за мене знаєте закони Республіки. Але я, мабуть, краще за вас розбираюся у житті.

— Допоможи-но мені. — Оберто повільно, намагаючись не робити різких рухів, відкидає ковдру й сідає на ліжку. — Ти пам’ятаєш, що говорив синьйор Бенедетто?… Ет, дійсно, тебе ж тоді не було у кімнаті! Утім, не суттєво, якщо не віриш мені — запитаєш принагідно в синьйора Аральдо. Кожен із них починав звичайним купцем і здобув титул за заслуги перед Республікою.

— Я не можу розпочати звичайним купцем, месере, — уїдливо завважує «віллан». — І давайте облишимо цю розмову. Ви прийшли в Альяссо не для того, щоб перевиховувати таких, як я, чи не так? — Він, відвернувшись, наводить порядок на столику, надміру гучно брязкає ложками, мисками, переставляє невеличкий пісочний годинник, зсовує речі, які раніше лежали в кишенях Оберто, зокрема — й альбомчик. — І, між іншим, — додає, — я тут теж не для того, щоб приглядати за всякими там законниками, навіть якщо вони — магуси! Якби ви мене тоді не змусили… Та все одно, я обіцяв допомогти вам, а не вислуховувати… бозна-що!

— Проте ми ще повернемося до цієї розмови. Іншим разом. А тепер… — Оберто пробує звестися на ноги — і йому вдається! — Скажи, коли повинен прийти Малімор?

— Сьогодні вже був, — бурмоче Фантин. — Тепер — завтра, не раніше опівдня…Месере, можна спитати? Я зрозумів так, месере, що вас отруїли, а потім дали протиотруту, правильно?

— Чому ти так вирішив?

— Ну, я ж не бовдур! Здогадався. Синьйор Бенедетто — він надто вже себе вище за інших підносить, гадає, що довкруж одні телепні глухі. І Малімор обмовився якось…

Оберто киває:

— Ти все правильно зрозумів. Мені дійсно спершу підсунули отруту, а затим — протиотруту.

— Ви так спокійно про це кажете! І коли ми на віллу йшли, я ж помітив, ви зовсім не хвилювалися. Як вам вдається? Я от, якщо на «промисел» іду, завжди трохи нервуюся.

— У тому й різниця. Для тебе це «промисел», ти знаєш, що йдеш проти людей, проти законів людських і Божих. Через те боїшся бути спійманим. А для мене це лише робота.

— Знову повчаєте, месере?

— Глянь на мене.

— Це ще навіщо? — Фантин продовжує безцільно пересувати речі на столі. — Поглядом зачарувати хочете?