Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— І син Морзана, — прошепотів юнак, — обидва сини Морзана.

— Часом мені кортить, аби ти ще й ще раз переповів мені історію мого порятунку, бо все це було таким неймовірним, що мені часом і досі здається, ніби це — всього лиш мої божевільні вигадки.

— Але навіщо тобі знову чути про всі ці страшні, сповнені болю пригоди, якщо ти на свободі? — знизав плечима Ерагон.

— Ото ж бо, — відповіла вона й витерла з очей манжетом лівого рукава кілька сльозинок. — Коли я отямилась у Фартхен Дурі, в мене було надто багато справ, аби копирсатися у своєму минулому. Проте невтішні події знову й знову лізуть мені в голову, і я згадую те, про що хотіла б забути назавжди. Часом мені здається, що я розучилась радіти життю. — Ельфійка стала на коліна й поклала руки на землю так, ніби була готова зірватись на ноги й бігти світ за очі. — Ельфи не схильні виявляти свою дружбу, а крім того, я звикла від народження бути одиначкою. Але якби ти знав мене до Джиліда, якби ти знав мене такою, якою я була раніше, то напевно б не думав, що я черства й холодна. Я вміла веселитися, співати й танцювати, незважаючи на те, що доля завжди мала для мене про запас якісь неприємні сюрпризи.

Ерагон поклав їй на плече праву руку.

— В історіях про героїв минулих часів, — сказав він, — ніколи не йдеться про ту ціну, яку слід заплатити, щоб перемогти всіх чудовиськ, які можуть оселитися в нашій душі. Продовжуй думати про сади Тіальдар Холу, і я певен, що все буде гаразд.

Арія не прибрала його руки, бо відчувала, що це був дружній жест. Юнакові страшенно хотілося її обняти, проте він ніколи б не зробив цього без її волі, оскільки цінував довіру ельфійки понад усе на світі, якщо не брати до уваги його дружби із Сапфірою. І він готовий був кинутись голіруч на цілий загон ворогів, аби тільки не дати ельфійці бодай на мить опинитись у небезпеці.

Урешті-решт, Арія легенько звільнилась від його руки. Ерагон розгублено роззирнувся навсібіч і, міркуючи, що б його таке зробити, аби хоч трохи розвеселити Арію, ледь чутно прошепотів собі під носа: «Ловісса». За допомогою магії юнак занурив пальці в землю й миттю знайшов те, що було йому потрібно: тонке-тонке кружальце, удвічі менше за ніготь на його мізинці.

Затамувавши подих, він поклав його на праву долоню, якраз посередині гедвей ігназія, так обережно, як тільки міг. Потім юнак кілька разів повторив закляття, якого колись навчив його Оромис, аби переконатися, чи нічого бува не наплутав, і дзвінко та мелодійно, неначе справжній ельф, почав наспівувати:

Ерагон знов і знов повторював ці чотири рядки, спрямовуючи їхню магічну енергію на коричневу пелюсточку, що була в нього на руці. Аж раптом пелюсточка затремтіла, а потім набрякла й випнулась, набуваючи круглої форми. З нижнього боку пелюсточки з'явилися два вусики, що почали розгортатися, лоскочучи Ерагонові зап'ястки, тимчасом як згори з'явилося стебло, котре вже невдовзі стало заввишки з цілий фут. За якусь мить кінчик стебла розділився на п'ять сегментів, що обернулися на довгі, воскового кольору пелюстки лілії. А сама квітка була блідо-блакитною й мала форму дзвіночка.

Коли квітка набула своїх звичайних розмірів, Ерагон припинив дію магії й став зачудовано розглядати свій витвір. Ельфійська раса вміла виспівувати квіти ще змалечку, проте сам Вершник робив це всього кілька разів за життя, тому не був певен, що все вийшло саме так, як належить. Магічне закляття було доволі потужним, адже юнак буквально за кілька хвилин створив лілію, яка б у природі мала рости принаймні рік. У голові йому неприємно загуло, проте він залишився дуже вдоволений і, посміхнувшись, подав квітку Арії:

— Це не біла троянда, однак… — Вершник ніяково знизав плечима.

— Не варто було витрачати сили, — мовила ельфійка. — Але мені дуже приємно, що ти зробив це для мене. — Арія провела кінчиками пальців по зовнішньому боці квітки й піднесла її до носа, щоб насолодитись запахом. Невеличкі зморщечки на її обличчі миттю розгладились, і вона кілька хвилин вдихала неземний аромат лілії. Потому ельфійка вирила в землі невеличку ямку, ще раз провела пальцями по пелюстках і, не зводячи з квітки очей, сказала:

— Дякую. Обидві наші раси звикли дарувати квіти, проте ми, ельфи, більш помірковані, ніж люди. І це стосується всього хорошого на світі: життя, краси, народження, дружби — розумієш? Я кажу це для того, щоб ти знав, як багато це для мене важить. Ти, мабуть, не підозрював, але…