Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— А якщо ви захопите Сейнон, — поцікавився він, — як тоді контролюватимете його мешканців? Адже може статися так, що вони ненавидять Імперію дужче за смерть, проте навряд чи повірять вам тільки тому, що ви ельфи, а вони люди.

Ісланзаді махнула рукою.

— Байдуже. Опинившись у місті, ми відразу ж вигадаємо, що треба зробити для того, аби нам ніхто не опирався, адже ми не вперше воюватимемо з людським родом. — Із цими словами королева зняла шолом, і її розкішні локони, кольору воронового крила, впали їй на обличчя. — Правду кажучи, я була не дуже втішена, почувши про твій похід на Хелгрінд. Сподіваюсь, у тебе все гаразд?

— Авжеж, ваша величносте.

— Тоді мої докори не матимуть сенсу, проте попереджаю тебе, Ерагоне Шуртугале, більше ніколи не наражай себе на таку небезпеку. Може, мої слова здадуться тобі надто жорстокими, але твоє життя куди важливіше за родинне щастя твого двоюрідного брата.

— Але ж я присягав Роранові, що допоможу йому.

— Тоді твоя присяга була необачною, оскільки ти зовсім не думав про можливі наслідки.

— Невже ви хочете, щоб я покинув у біді тих, про кого маю піклуватися? Вчинивши так, я був би гідний зневаги, й тоді навряд чи хтось вважав би мене справжнім Вершником, який зможе перемогти Галбаторікса. А крім того, Катріна була у ворожому полоні, а це означало, що Галбаторікс міг би легко керувати діями Рорана.

Королева звела свої гострі, ніби кинджали, брови й мовила:

— Якби ти навчив свого брата кількох заклять прадавньою мовою, то Галбаторікс був би йому нестрашний… І я жодним чином не вимагаю, щоб ти відцурався своїх друзів та родини. Це була б справжня дурниця. Але ти маєш пам'ятати: ціна війни — ціла Алагезія. І якщо ми зараз схибимо, то Галбаторікс отримає владу над усіма расами, а його правління може тривати вічно. Збагни, ти вістря нашого війська, а якщо вістря зламається, то спис не проб'є ворожих обладунків і ми всі помремо.

Ерагон схопився за кам'яний кошик і відчув під своїми пальцями м'який лишайник. Він хотів був сказати Ісланзаді, що кожен вправний воїн, окрім списа, мусить мати меч або ще якусь іншу зброю, на яку можна покластися під час бою, проте не наважився. Юнак спробував опанувати себе й перевести розмову в інше річище.

— Повірте мені, ваша величносте, — мовив він, — я дуже серйозно ставлюся до вашого занепокоєння, але якби я не допоміг Роранові, то почувався б цілковитим нікчемою, а надто тоді, коли б він спробував урятувати Катріну самотужки й загинув у бою. У будь-якому разі, я був би в надто великому розпачі, щоб допомогти вам або ще комусь. І нам з вами потрібно дійти згоди, бо, схоже, жоден із нас не збирається поступатись.

— Гаразд, — мовила на те Ісланзаді. — Давай облишимо цю розмову… Та не думай, що ми до неї не повернемось, Ерагоне Вершнику дракона. Мені здається, що ти вкрай несерйозно ставишся до своїх найважливіших обов'язків, і я поговорю про це з Оромисом, а він уже нехай вирішує, що з тобою робити. А тепер розкажи мені, чому ти вирішив зв'язатись зі мною?

Ерагонові довелося докласти певних зусиль, аби змусити себе говорити спокійним голосом. Невдовзі він розповів королеві про те, як звільнив Слоуна та яке покарання для нього вигадав.

Коли юнак завершив, Ісланзаді крутнулася на підборах і стала ходити туди-сюди по намету. Її рухи були гнучкі, ніби в кішки. За мить вона зупинилася.

— Отже, ти вирішив залишитися сам у центрі Імперії, щоб урятувати життя вбивці й зрадника. Ти йдеш пішки один із тим чоловіком без припасів і зброї. У тебе немає нічого, крім магії, а твої вороги наступають тобі на п'яти. Схоже, мої невтішні здогади таки справдились. Ти…

— Ваша величносте, якщо ви збираєтесь лаяти мене, то полайте трохи пізніше. Я хочу швиденько розв'язати цю проблему, аби трішки відпочити до світанку, адже завтра мені треба пробігти чимало миль.

Королева кивнула:

— Твоє життя — це єдине, що тепер має значення. І я буду розлючена, коли ми скінчимо цю розмову… Крім того, мені важко тобі щось порадити, бо в нашій історії такого ще ніколи не траплялось. Якби я була на твоєму місці, я б убила Слоуна, раз і назавжди позбавившись зайвих проблем.

— Я знаю, ви саме так би й зробили. Але якось я бачив, як Арія вбила пораненого кречета, сказавши при цьому, що той усе одно б помер і що вона врятувала його від кількох годин страждання. Можливо, те саме слід було зробити й зі Слоуном, але я не зміг. Мені здається, що потім я б шкодував про це все своє життя… а може, навчився б убивати геть легко, без жодних вагань.