Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— А де тепер чарівники? — спитав Вершник, переходячи до тіла ще одного вояка.

Блодхгарм знизав плечима:

— Здається, вони ледь не збожеволіли від одного твого вигляду, Шуртугале.

«Так і має бути», — відповіла на те Сапфіра.

Ерагон забрав енергію іще в чотирьох солдатів, потім підняв дерев'яного щита.

— Ну що ж, — сказав Вершник, — тоді ходімо відчиняти браму для варденів, чи не так?

— Так, і негайно, — відповіла Арія, а коли вони вже рушили вперед, скоса зиркнула на Ерагона. — У тебе новий меч…

Той кивнув:

— Рунон допомогла мені викувати його.

— І яке ж ім'я у твого меча, Убивце Тіні? — спитав Блодхгарм.

Ерагон уже хотів був відповісти, коли раптом із глибини темного провулка вискочило четверо солдатів. Вони йшли в атаку, виставивши вперед довгі списи. Плавним рухом Ерагон блискавично вийняв Брізінгр із піхов і першим же ударом перерубав древко списа. За якусь мить один воїн упав. Здавалось, Брізінгр мерехтить від дикої насолоди. Арія й собі кинулась уперед — двоє солдатів упали замертво, не встигши зробити бодай одного удару. Тим часом Блодхгарм відскочив убік і вдарив кинджалом останнього з нападників.

— Швидше! — крикнула Арія.

Ельфійка легко й граційно бігла до міської брами. Ерагон і Блодхгарм намагались не відставати, а Сапфіра, гучно грюкаючи кігтями об бруківку вулиці, перевальцем ішла за ними. Тричі на них нападали солдати, лучники обстрілювали їх зі стіни — але марно. Не зупиняючись ні на мить, Ерагон, Арія й Блодхгарм відбивали атаки або ж Сапфіра спопеляла нападників своїм вогняним подихом.

Гуркіт тарана ставав усе гучнішим і гучнішим. Нарешті друзі опинились біля брами міста. Двоє чоловіків і жінка, одягнені в темні плащі, мовчки стояли перед кутими залізом воротами десь футів сорок заввишки й погойдувались із боку в бік із піднятими руками. Це були чарівники. Вони враз замовкли, помітивши Ерагона та його супутників. За мить три темні постаті вже тікали головною вулицею Фейнстера, яка вела до замку, що стояв на іншому кінці міста.

Ерагон не став за ними гнатися. Зараз куди більше важило те, щоб відчинити браму й пустити варденів до міста. Хоч, правду кажучи, Вершника дуже непокоїли й чарівники. Він не мав сумніву, що вони задумали якийсь підступ.

Та й дістатись до брами було не так просто — десь із п'ять десятків вояків у блискучих обладунках, немов по команді, вискочили зі сторожових веж і вишикувались прямо на шляху в Кратна, Арії, Блодхгарма й Сапфіри.

Один із солдатів стукнув руків'ям меча об щит:

— Ви не пройдете, лихі демони! — крикнув він. — Це наша домівка, і ми не дозволимо у ріалам, ельфам та іншим потворам увійти до неї! Геть звідси! У Фейнстері на вас чекає тільки смерть!

Арія зиркнула на сторожові вежі.

— Здається, механізми, які відкривають ворота, сховані он там, — тихо сказала вона Вершникові.

— Гаразд, — відповів Ерагон. — Тоді ви з Блодхгармом спробуйте прослизнути повз цих людей, а ми із Сапфірою побалакаємо з ними.

Арія кивнула на знак згоди і вже за мить разом із Блодхгармом немов розчинилась у чорнильній темряві, яка огортала будинки позаду Ерагона й Сапфіри.

Ерагон відчував, що Сапфіра готова ось-ось стрибнути на оборонців. Але в нього був інший план. «Зачекай, — сказав Вершник, поклавши руку на лапу дракона. — Дозволь спершу мені…»

«А якщо вони не послухають, тоді я зможу розірвати їх на шматки?» — спитала Сапфіра, ласо облизавши ікла.

«Так, тоді ти зможеш зробити з ними все, що захочеш».

Ерагон поволі рушив назустріч солдатам, міцно стискаючи щит і меч. Один із них пустив у Вершника стрілу, але вона зупинилась у трьох футах від його грудей і впала на землю. На обличчях оборонців з'явився страх.

— Мене звуть Ерагон, Убивця Тіні! — крикнув Вершник. — Може, ви чули про мене, а може, й ні. Та в будь-якому разі, знайте: я Вершник дракона і я поклявся допомогти варденам скинути Галбаторікса з трону. Скажіть, чи хтось із вас присягав на вірність Галбаторіксові або Імперії?..

Той самий вояк, який говорив перед цим і був, мабуть, командиром, сказав:

— Ми не присягнули б на вірність королю навіть тоді, якби він тримав меча біля нашого горла! Ми — піддані леді Лорани. Вона та її рід правили нами багато часу, і вони робили це добре! — Інші солдати схвально загули.

— Тоді приєднуйтесь до нас! — крикнув Ерагон. — Покладіть зброю на землю, і я обіцяю, що ми не заподіємо ані вам, ані вашим родинам жодного зла. Ви не зможете втримати Фейнстер проти об'єднаних сил варденів, Сурди, гномів і ельфів.