Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Гілка, яку Роран кинув у вогонь, луснула з глухим тріском і розлетілась на маленькі друзочки. Це сталось тому, що головешки під нею прогріли сухе дерево аж до тієї частини, в якій причаїлась маленька краплинка води або соку, що вибухнула й обернулась на пару.

— Це майже неможливо збагнути, — мовив Роран. — Смерть — це частина того, чим ми є. Вона веде нас уперед. Вона змушує нас боятися й вчиняти безумства. Як можна залишатись людиною, якщо ти безсмертний?

— Та годі тобі, я не той, кого не можна здолати, — зауважив Ерагон. — Мене й досі можна вбити стрілою чи мечем. І я ще й досі можу занедужати на одну з якихось невиліковних хвороб…

— Але якщо ти уникатимеш цих небезпек, то житимеш вічно, чи не так?

— Якщо уникатиму, то так. Тоді я й Сапфіра житимемо вічно.

— Це нагадує мені і благословення, і прокляття водночас.

— Але як я можу одружитися зі звичайною жінкою, яка за якийсь час постаріє й помре, а я завжди залишатимусь невразливим для часу? Це буде дуже важко для нас обох. А думка про те, що мені через кожне століття доведеться змінювати дружину — узагалі мене вбиває.

— А хіба ти не зможеш зробити когось безсмертним за допомогою магії? — поцікавився Роран.

— Можна зробити біле волосся чорним, можна розгладити зморшки й видалити катаракту, а зайшовши ще далі — можна подарувати шістдесятирічному дідусеві тіло, яке він мав у дев'ятнадцять років. Проте ельфи так і не навчились відновлювати свідомість людини, не знищивши її спогадів. А хто захоче стирати свою особистість через кожні тридцять-сорок років, аби отримати безсмертя? Адже щоразу це була б нова людина… Мати старий мозок у молодому тілі — теж не вихід, бо навіть якщо людина володітиме добрим здоров'ям, вона протягне щонайбільше століття, ну, може, трішки довше. Припинити чиєсь старіння неможливо. Гадаєш, ельфи й люди ніколи не намагалися обдурити смерть?

— Одним словом, — мовив Роран, — тобі буде безпечніше кохати Арію, аніж звільнити своє серце, щоб його завоювала смертна жінка.

— Та з ким я ще можу одружитися, як не з ельфійкою? Особливо тепер, коли маю такий вигляд, — Ерагон ледь стримався, аби не помацати загнуті кінчики своїх вух. — Коли я жив в Елесмері, то не дуже переймався тим, що дракон змінив мій вигляд. До того ж після Агаеті Блодхрен ельфи стали поважати мене ще більше. І тільки знову приєднавшись до варденів, я збагнув, наскільки змінився… Адже тепер я невідомо хто — ані людина, ані ельф.

— Не журись! — сказав Роран. — І годі так перейматися своїм безсмертям! Галбаторікс, Мертаг, разак чи будь-хто із солдатів Імперії можуть будь-якої миті нас порішити. Людина не повинна постійно думати про своє майбутнє, тож пий, бенкетуй і насолоджуйся цим світом, доки в тебе ще є така можливість.

— Я знаю, що відповів би на це наш батько.

— Я теж… І впевнений, що він неодмінно б підтвердив свої слова добрячим прочуханом.

Брати посміхнулися, а потім запанувала тиша. Вони мовчали, відчуваючи втому й думаючи про те, наскільки вони близькі й наскільки різні, і про те, що їхні життя усе ж таки нагадують варіації однієї й тієї самої мелодії.

«Тобі слід поспати, — сказала Сапфіра Ерагонові. — Вже дуже пізно, а завтра нам рано вставати».

Ерагон глянув на темний купол неба й спробував за зірками визначити, котра година, — було значно пізніше, ніж юнак гадав.

— Твоя правда, — сказав він. — Мені б дуже хотілося кілька днів перепочити, перш ніж ми вирушимо на Хелгрінд. Битва на Палаючій рівнині забрала надто багато сил. А про політ сюди й ту енергію, що була вкладена в пояс Белотха Мудрого, я взагалі мовчу. На мені зараз стільки синців і саден, що я й полічити їх не годен. Ти тільки поглянь… — послабивши зав'язки на манжетах рукавів, він задер м'яку ламаре — тканину, яку ельфи роблять, змішуючи вовну та волокна з кропиви, — й показав страшну жовту смугу в тому місці, де його щит терся об передпліччя.

— Ха! — відповів Роран. — Оцю маленьку цяточку ти називаєш синцем? Та мені дужче боліло, коли я сьогодні вдарився пальцем ноги. Дивись, зараз я покажу тобі синець, яким може пишатися справжній чоловік, — він розшнурував лівий черевик, зняв його й задер штанину так, щоб Ерагон міг побачити чорну смугу, завширшки з великий палець, яка перетинала чотириголовий м'яз. — Я схопив руків'я списа, коли хтось із солдатів кружляв довкола мене.

— Справді вражає, але в мене є дещо краще, — стягнувши сорочку, Ерагон висмикнув її із штанів й повернувся боком, так, щоб Роран побачив велику пляму на ребрах і таку ж саму пляму на животі. — Стріли, — пояснив він, після чого засукав правий рукав і показав синець на руці, що його він отримав, коли відбивав удар меча нарукавником.