Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Ерагон тільки зараз відчув, що стискає палицю з такою силою, що в нього побіліли кісточки й випнулись на зап'ястках сухожилля.

— Авжеж, — сказав він. — Спочатку це були тільки ургали, потім люди й ургали, а тепер ця остання битва… Але я впевнений, що ми робимо правильно, хоча правильно не завжди означає легко.

Вардени знають, хто ми такі, і хочуть, щоб я й Сапфіра стояли попереду армії та знищували цілі батальйони солдатів. Ми так і робимо. Ми повинні так робити, — Ерагонові несподівано забракло слів, і він замовк.

«Хаос супроводжує кожну велику зміну, — сказала їм обом Сапфіра. — А ми відчуваємо значно більше, ніж нам того хочеться, адже ми і є посланцями цих змін. Я дракон, і мені не шкода тих, хто був нашими ворогами. А щодо вбивства вартових у Нарді, то це й справді не той учинок, яким слід пишатися, проте й не привід для того, аби все життя відчувати провину. Ти мав так вчинити. А коли ти повинен битися, Роране, то хіба не люта радість бою змушує твої ноги літати? Хіба ти не відчуваєш насолоду, коли б'єшся із гідним супротивником і бачиш тіла переможених ворогів? Ерагоне, ти мав це відчувати, тож допоможи пояснити це твоєму братові».

Проте Ерагон лише роздивлявся головешки, бо Сапфіра казала правду, якої він не хотів визнавати. Адже якщо він погодиться з тим, що хтось може насолоджуватись насиллям, то стане сам собі осоружний. Юнак не зронив ані слова, а навпроти нього сидів до краю схвильований Роран.

«Не сердься, — сказала Сапфіра вже значно м'якшим тоном, — я не хотіла тебе засмучувати… Часом я забуваю про те, що ти не звик до таких слів. Але мені довелось боротися за своє життя відтоді, як я вилупилася з яйця».

Ерагон звівся на ноги й підійшов до сідельної сумки. Він вийняв із неї маленький глиняний глечик, який дав йому Орик, коли вони прощалися. Юнак двічі ковтнув журавлиної медовухи, і його нутро сповнилось приємним теплом. Скривившись, Ерагон передав глечик Роранові. Той також скуштував варива.

Ще кілька ковтків — і медовуха таки здолала кепський настрій. Тоді Ерагон сказав:

— Завтра в нас можуть бути проблеми.

— Що ти маєш на увазі?

— Пригадуєш, — продовжив Ерагон, звертаючись водночас і до Сапфіри, — я казав, що ми — Сапфіра і я — легко можемо подолати разаків?

— Авжеж.

«Ми й справді це можемо», — сказала Сапфіра.

— Так от, я казав це, коли ми шпигували в Хелгрінді, проте зараз я вже в цьому не так певен. Адже є безліч способів керувати магією. Скажімо, якщо я схочу розпалити вогонь, то можу зробити це за допомогою жару, який зберу з повітря або землі, я можу створити полум'я з чистої енергії, я можу викликати удар блискавки, я можу сконцентрувати багато сонячних променів в одній точці, я можу скористатися тертям… розумієте?

— Ну то й що?

— А ось що. Справа в тому, що, хоч я й можу вигадати безліч заклять, аби виконати одну таку дію, заблокувати всі ці закляття можна одним-єдиним протизакляттям. І якщо хтось не дасть самій дії відбутися, то йому не будуть потрібні протизакляття, аби заблокувати ними властивості кожного окремого закляття.

— Так. Але я не можу збагнути, як це пов'язане із завтрашнім днем.

«А я розумію, — сказала Сапфіра їм обом, одразу ж збагнувши, про що йдеться. — Це означає, що за минулі століття Галбаторікс…

— …міг накласти на разаків закляття…

— …які захистять їх від…

— …багатьох наших заклять. Напевно, я не…

— …зможу вбити їх будь-якими зі…

— …смертельних заклять, які знаю…

— …або ж завдати їм шкоди, напавши зараз чи пізніше. Ми маємо…

— …покластися на…»

— Припиніть! — скрикнув Роран, ледь спромігшись на посмішку. — Припиніть, будь ласка. У мене в голові паморочиться, коли ви так робите.

Ерагон застиг із роззявленим ротом, бо до цієї миті він навіть не підозрював, що вони із Сапфірою говорять по черзі. Це дуже потішило його. Це означало, що тепер вони стали ніби одне ціле, а відтак значно сильніші, ніж тоді, коли кожен із них був сам по собі. Та, з іншого боку, таке відкриття занепокоїло юнака, оскільки об'єднання їхніх свідомостей могло стерти чимало індивідуальних рис, як його, так і його вірного дракона Сапфіри.

Урешті-решт, він таки закрив рота й посміхнувся.

— Вибачай, брате. Зараз мене непокоїть те, що Галбаторікс міг захиститися магією, й тоді, щоб убити разаків, нам доведеться розраховувати тільки на силу нашої армії. Якщо це правда…

— То я лише заважатиму тобі завтра…

— Дурниці. Може, ти й не такий спритний, як разаки, але я не сумніваюся в тому, що ти зробиш усе, щоб вороги боялися твоєї зброї, Роране Міцний Молоте, — схоже, цей комплімент припав Роранові до душі. — Але пильнуй, щоб разаки чи летрблаки не відтіснили тебе від нас. Що ближче ми триматимемось, то безпечніше нам усім буде. Ми із Сапфірою спробуємо затримати разаків і летрблаків, проте деякі з них можуть прослизнути. Чотири проти двох — це не так уже й погано, до того ж, якщо ти один із цих чотирьох.