Джордж Мартин - Таємничий лицар

«Те саме могло статися зі мною» — зрозумів Дунк. Він почувався безпорадним, як у Ясенброді того дня, коли йому сказали, що відріжуть руку та ногу.

Алин Глушняк смикнув його назад.

— Не лізьте у цю справу, якщо хочете знайти вашого зброєносця.

Дунк рвучко обернувся.

— Ви про що?

— Можливо, я знаю, де малий.

— І де ж? — Дунк не мав настрою гратися в ігри.

На дальньому кінці поля пана Глендона грубо поставили на ноги і міцно стиснули між собою двоє стражників у кольчугах та шоломцях. Від пояса до п’ят він був увесь бурий від грязюки, а щоками стікала кров, розбавлена дощем. «Потекла кров звитяжця» — подумав Дунк, поки біля затриманого злазив з коня Чорний Том.

— Де яйце?

Кров зацебеніла з Палового рота, щойно він його розтулив.

— Навіщо мені красти яйце? Я майже виграв його.

«Еге ж» — подумав Дунк, — «хто б тобі дозволив».

Чорний Том хльоснув Пала по обличчі кулаком у залізній рукавиці.

— Обшукайте його сакви! — наказав пан Пик. — Заприсягнуся, що саме там ви його і знайдете, добре загорнуте та заховане.

Пан Алин стишив голос.

— І таки знайде. Ходімо зі мною, якщо хочете знайти свого зброєносця. Кращого часу не буде — усі саме дивляться в інший бік.

Панич не чекав відповіді; Дунк мимоволі рушив за ним і за три довгі кроки опинився поруч.

— Якщо ви бодай щось заподіяли Яйкові…

— Не маю смаку до хлопчиків. Сюди. Перебирайте ногами.

Під арку, донизу заляпаними грязюкою сходами, за ріг. Дунк тупав за паном Алином під дощем по калюжах, притискаючись, як і він, до стіни, аби сховатися у тіні. Нарешті вони зупинилися у загородженому дворику, вимощеному гладкими слизькими каменями. З усіх боків підступали будівлі замку. Нагорі виднілися зачинені віконницями вікна. Посередині дворику стояв низький, викладений з каменів колодязь.

«Якось самотньо тут» — подумав Дунк. Це йому не сподобалося. Передчуття змусило сягнути по руків’я меча… аж тут він згадав, що меча забрав Слимак. Шарпнувши рукою по стегні, де колись висіли піхви, він раптом відчув, як йому в поперек уперся кінчик ножа.

— Спробуєте обернутися — виріжу вам нирку і віддам замковим кухарям, аби засмажили на вечерю.

Кинджал настирливо проштрикнув Дункову камізелю.

— Ану вперед, до колодязя. Без різких рухів, пане добродію.

«Якщо він укинув Яйка до того колодязя, його не врятує якийсь там іграшковий ножик.» Дунк повільно ступив кілька кроків і відчув, як у животі піднімається лють. Вістря біля спини зникло.

— Можете обернутися лицем до мене, заплотний лицарю.

Дунк обернувся.

— Мосьпане… то це з-за драконячого яйця?

— Ні. Це з-за дракона. Ви гадали, я буду дивитися, як ви його в мене крадете? — Пан Алин болісно скривився. — Дарма я довірився тому ницому Слимакові. Він поверне мені усі гроші, до останньої монети.

«То це він?» — вразився Дунк. — «Оцей напахчений, товстозадий, пикатий панич — мій таємний ворог?» Він не знав, плакати йому чи сміятися.

— Пан Утор чесно заробив своє золото. Просто в мене міцна голова, та й годі.

— Схоже на те. Крок назад.

Дунк зробив крок назад.

— Іще. Іще. Іще один.

Ще один крок, і Дунк притиснувся до колодязя, відчуваючи камені попереком.

— Сідайте на край. Вас же не лякає трошки водички, га? Після дощу вже не страшно.

— Я не вмію плавати.

Дунк поклав руку на край колодязя. Камені були мокрі. Один піддався під рукою.

— Яка жалість. То самі стрибнете, чи пхнути ножем?

Дунк зиркнув униз. Побачив, як вода рябить під дощем — за добрих дванадцять стоп унизу. Стінки колодязя вкривали слизькі водорості.

— Я не зробив вам нічого поганого.

— І вже не зробите. Даемон мій! Я очолю його Королегвардію. А ви не варті білого корзна!

— Я й не казав, що вартий.

«Даемон». Ім’я закалатало у Дунковій голові. «Ніякий не Ян. А Даемон, на честь батька. Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.»

— Від Даемона Чорножара народилося семеро синів. Двоє з них загинули на Червонотрав’ї, близнюки…

— Аегон та Аемон. Недолугі тупі горлорізи. Такі ж самі, як ви. Коли ми були малі, вони задля втіхи мучили і мене, і Даемона. Я плакав, коли Лихий Булат повіз його до вигнання. І знову плакав, коли князь Пик сказав, що він повертається. А він побачив вас на дорозі й геть забув, що я взагалі є на світі.

Глушняк загрозливо махнув кинджалом.

— Можете стрибнути у воду як є, а можете, спливаючи кров’ю. Що обираєте?

Дунк ухопив пальцями розхитаний камінь. Він, проте, сидів міцніше, ніж Дунк сподівався. Пан Алин устиг кинутися уперед і вдарити, поки Дунк його вивертав. Але Дунк крутнувся, і вістря проштрикнуло тільки м’язи щитової руки. Саме цієї миті камінь нарешті вирвався на волю. Дунк загнав його просто в рота вельможному паничеві й почув гучний хрускіт зубів.