— І що тепер, шефе? — з абсолютно недоречним сарказмом у голосі запитав той же молодий хлопець, наймолодший диспетчер у зміні.
Витримавши нетривалу паузу, Ґастон Лем’єр глухо вимовив:
— Париж-Орлі [26] Париж-Орлі (фр. L’aе́roport de Paris-Orly , код IATA: ORY) — цивільний аеропорт, розташований за 14 км на південь від французької столиці.
не може впоратись. Зважаючи на те, що через буран і нас, і Орлі можуть з хвилини на хвилину закрити, більшість рейсів скерували на запасні аеропорти за межами Парижа. Але… — старший зміни, надувши щоки, з шумом випустив із грудей повітря, — є лайнери, яким потрібно сідати просто зараз, вони не дотягнуть ні до Бове, ні до Орлеана, де снігопад не такий сильний, — ще одна коротка пауза. Ґастон Лем’єр доказав найважливіше. — Мене попросили протриматись ще сорок хвилин, може, більше — годину з лишком, і прийняти літаки, котрі не спромоглися приземлитись у CDG.
Робер Паск’єр, який сидів найближче до розташованих півколом і нахилених назовні панорамних вікон диспетчерської, несвідомо визирнув надвір, зануривши погляд у чорно-біле місиво зі снігу й пітьми, крізь яке ледь просвічувались вогні терміналів і маркерні лампи доріжок для маневрування. За його прикладом троє із чотирьох диспетчерів боязко повели очима в бік вікон. Сорок хвилин? У такий буран?!
— Скільки літаків? — сухо поцікавився Паск’єр. Не договоривши, чоловік механічно підняв трубку стаціонарного телефону, що дзенькнув на його столі. Приклав до вуха.
— Чотирнадцять, — самими губами прошамкав Ґастон Лем’єр. А тоді немов попросив вибачення: — У них там перед інцидентом теж несолодко було.
Хтось тихо присвиснув, диспетчери стривожено заворушились на місцях. До Париж-Північ наближались семеро «своїх» лайнерів, які треба було садовити за розкладом. Відтепер, разом з тими, що докинули з CDG, — уже двадцять один. Приземлити всі протягом сорока хвилин було б непросто навіть за гарної погоди.
— Спокійно, панове! — старший зміни стрепенувся, опанувавши себе, і додав у голос металу. — Ми впораємось! Головне — не панікувати, — Ґастон знову підняв кутики губ. Цього разу посмішка затрималась на лиці, хоча від того не стала менш фальшивою. Чоловік сам не вірив у те, що казав; у животі все переверталося. Намагаючись не виказувати неспокою, що вогнем пропалював нутрощі, Ґастон Лем’єр звернувся до метеоролога: — Жане, що там у нас?
Лебрюн, поправивши окуляри і короткозоро примружившись, наблизив почервонілий ніс до погодного радара.
— Сила вітру стала меншою, але пориви нікуди не поділись.
— Скільки?
— М-м-м… — Жан Лебрюн вивергнув з-поміж товстих губів незрозуміле мурмотіння. — Чотирнадцять… п’ятнадцять… п’ятнадцять з половиною.
— У межах норми, — твердо проказав Лем’єр. «Але ду-у-уже близько до межі». — А напрямок?
Огрядний метеоролог пробігся пальцями по клавіатурі.
— 270…280 градусів, західний, не змінюється… Що непогано, — Лебрюн плямкнув і тицьнув пальцем в екран. — Кгм… Мене бентежить інше, — Ґастон Лем’єр здогадувався, що далі скаже метеоролог. Монітор рябів яскраво-червоними плямами. — Сніг. Я ще такого не бачив. Ці опади, вони… м-м… немислимі. Над нами зараз щось таке ві…
Ґастон вирішив обірвати метеоролога. Краще нехай замовкне.
— Ми протримаємося сорок хвилин?
— М-м-м… — якби його воля, Жан Лебрюн закрив би аеропорт просто зараз. Раптом він подумав, як усе ж таки добре, що він не сидить в одному з літаків, котрі знижуються на підходах до аеропорту. — Прогнозувати важко, але поки що, я думаю… поки що ми можемо приймати рейси. Поки що…
Старший зміни кинув погляд на лінію з високих вікон, відчуваючи, як шия терпне від страху. Двадцять один літак. Він не має права на помилку. Крихітна неточність, непродумане, погано зважене рішення спричинять виникнення ланцюгової реакції, яку не зупинити і яка призведе до загибелі сотень людей. Уперше за останній місяць Ґастон Лем’єр пожалкував про нещодавнє службове підвищення. Серце стислося від нехорошого передчуття.
— Хто перший на підході? — Ґастон став перекидати погляд з одного диспетчера на іншого, намагаючись приховати розгублення.
— «Air Inter», рейс 401 зі Страсбурга, — пролунала відповідь. — Перед ним два рейси — 788-й «Air Berlin» і 246-й «Malev» — пропускаємо на зліт.
— Підженіть їх. А 401-му скажіть: нехай не затримується на смузі після приземлення. Хто за ним? — поставивши запитання, начальник зміни повернув голову до вікна і секунду мовчав, думаючи, що не так. За мить він осягнув: — Якого дідька смуги пусті?! — Ґастон рявкнув настільки голосно, з таким холеричним невдоволенням, що двоє диспетчерів підскочили на кріслах. — Ви знущаєтеся з мене?! Де «Air Berlin»?! Де той бісовий «Malev»?! У нас двадцять стотонніх залізяк над головою і ще півдесятка на землі, і при цьому я не бачу жодного довбаного літака на руліжних доріжках?!!
Читать дальше