Роджер Желязни - Кров Амбера

— Тобі не буде від неї ніякого пуття, — сказала Маска, коли обидва наших заклинання нейтралізувалися, і він приготувався до нового удару.

— Моє шанування, — повідомив я і закрутив китицями, націливши пальці, направляючі потоки, і виголосив слово для нанесення попереджувального удару. — Око за око! — Крикнув я, коли на Маску обрушилося вміст цілого квіткового магазину, абсолютно поховавши його під самим великим букетом, який я коли-небудь бачив. У повітрі рознісся приємний аромат.

Настало затишшя. Я відчув загасання ворожих сил і подивився на Карту, встановлюючи контакт, і коли мені вдалося це, в купі квітів виникло хвилювання, і Маска піднявся над ними, немов Алегорія Весни.

Ймовірно, моє зображення вже тануло, тому що він пригрозив:

— Я ще доберуся до тебе!

— Приємне за приємне, — відгукнувся я, потім виголосив слово, завершаюче заклинання, і на нього обрушилася гора лайна.

Потім я ступив у хол Амбера, несучи з собою Ясру. Біля буфету стояв Мартін зі склянкою вина в руці і розмовляв з Борсом, сокольничим. Він змовк, коли Борс втупився на мене, а потім повернувся і подивився сам.

Я поставив Ясру на ноги біля дверей. Я не збирався зараз возитися з накладеним на неї закляттям, так як поняття не мав, що з нею робити, якщо визволю її. Тому я повісив на неї свій плащ, пройшов до буфету і налив келих вина, кивнувши мимохідь Борса і Мартіну.

Випивши келих, я поставив його, а потім попередив їх:

— Робіть все, що завгодно, але не вирізуйте на ній свої ініціали.

Слідом за цим я пішов і відшукав диван, розтягнувся на ньому і закрив очі. Немов міст над бурхливими водами. Деякі дні — алмази. Куди поділися всі квіти?

Щось на зразок цього.

Було повно диму, гігантський черв'як і багато спалахів різнокольорових вогнів. Кожен звук народжувався у вигляді образу, розгорявся до максимуму і примеркав, слабшав. Ці, подібні до блискавок, уколи дійсності, викликалися з Відображень і поверталися туди ж. Черв'як розтягувався до нескінченності. Собакоголові квіти норовили хапнути мене, але потім виляли листям. Стовп диму зупинився перед завислим у небі світлофором. Черв'як, ні, це була гусениця, посміхнулася. Починався повільний засліплюючий картину дощ, і всі пропливаючі краплі були фасеточними…

Щось не так у цьому пейзажі, засумнівався я.

Нарешті я здався, не в силах визначити, що саме мені заважає. Хоча у мене залишалося неясне відчуття, що цей рідкісний ландшафт не повинен бути таким, який він є.

— О, чорт! Мерль!

«Чого ще треба Люку? Чому він не відчепиться від мене? Вічно які-небудь проблеми!»

— Подивися на це, а?

Я подивився, як кілька яскравих стрибаючих м'ячиків, або, можливо, комет, ткали гобелен зі світла. Він падав на ліс з парасольок.

— Люк, — почав було я, але одна з собакоголових квіток вкусила мене за руку, про яку я забув, і все поблизу пішло тріщинами, немов намальоване на склі, крізь яке щойно зробили постріл. За ним виднілася веселка.

— Мерль! Мерль!

Це дропп тряс мене за плече, про що свідчили мої власні очі, які раптово відкрилися. А на подушці, де тільки що спочивала моя голова, залишилося волога пляма.

Я підвівся на лікті. Протер очі.

— Дропп… Що?..

— Не знаю, — відповів він мені.

— Чого ти не знаєш? Я хочу сказати… Чорт! Що трапилося?

— Я сидів он у тому кріслі, — показав він, — чекаючи, коли ти прокинешся. Мартін сказав мені, що ти тут. Я просто збирався передати, що Рендом хотів побачитися з тобою, коли ти прокинешся.

Я кивнув, і тут же зауважив, що з моєї руки сочиться кров, куди мене вкусила квітка.

— Скільки я проспав?

— Хвилин, напевно, двадцять.

Я скинув ноги на підлогу, сів.

— Так чому ж ти розбудив мене?

— Ти збирався козирнути, — відповів він.

— Козирнути? У сні? Так не буває. Ти впевнений?..

— В даний момент, на жаль, тверезий, — поскаржився він. — У тебе з'явилося райдужне світіння, і ти починав змазуватися по краях і танути. Я відразу ж подумав, що мені краще розбудити тебе і запитати, чи хочеш ти цього насправді? Що ти пив, розчинник для фарб?

— Ні.

— Я спробував його раз на своїй собаці…

— Сни, — пробурчав я, масажуючи скроні так, що в них застукало. — Ось і все. Сни.

— З тих, що можуть бачити й інші люди? На зразок подорожі у світ мрій під дією наркотику?

— Я мав на увазі не це.

— Нам краще поквапитися до Ренді, — і він став розвертатися до дверей.