Роджер Желязни - Кров Амбера

Я перетнув кімнату, підійшовши до єдиних дверей, і довгий час стояв там, прислухаючись. По той бік дверей була лише тиша. Я ледь прочинив двері і виглянув у довгий порожній коридор. Потім я розкрив їх ширше. Прямо навпроти дверей розташовувалися сходи, що ведуть вниз. Зліва глуха стіна. Я вийшов у коридор і зачинив двері. Куди піти — вниз або направо? По обидва боки коридору розташовувалися кілька вікон, я пішов до ближнього, яке перебувало праворуч, і виглянув назовні.

Виявилося, що я знаходився у куті прямокутного кріпосного двору, і по боках, ліворуч і праворуч, височіли інші будівлі, з'єднані одна з одною, крім невеликого проходу, який вів в інший двір, де за будівлями прямо навпроти мене піднімалось дуже велика будівля. У дворі внизу було близько дюжини солдатів, розставлених біля різних входів, хоча вони, здається, не знаходилися на своїх постах, а займалися чищенням і ремонтом свого спорядження. Двоє з них були сильно забинтовані. І все ж, більшість, здається, перебували в такому стані, що могли кинутися виконувати службові обов'язки хоч зараз.

У протилежному кінці двору нагромадили дивне сміття, схоже з виду на поламаного повітряного змія, досить великого і дивно знайомого з вигляду. Я вирішив податися по коридору, і пішов паралельно двору, так як це повинно було привести мене в будівлі на протилежній стороні двору і представилася б можливість оглянути наступний двір.

Я рушив по коридору, прислухаючись, чи немає якихось звуків, що вказують на те, що я можу когось зустріти. Поки я пробирався до кута, не вловив нічого, тільки тиша оточувала мене. Там я почекав довгий час, прислухаючись.

Не почувши нічого підозрілого, я завернув за ріг і завмер. Точно так само, як і людина, що сиділа на підвіконні праворуч. На ньому була кольчуга, шкіряна шапка, шкіряні штани і чоботи. На боці висів важкий меч, але в руці він тримав не його, а кинджал, явно займаючись чищенням нігтів. Він виглядав таким же здивованим, як і я, коли його голова повернулась в мою сторону.

— Ти хто? — Запитав він.

Плечі його розпрямилися, він опустив руки, немов збираючись відштовхнутися від підвіконня і встати в оборонну стійку.

Ми обоє перебували в замішанні. Він, здається, стояв тут у караулі. Я не був упевнений, що зможу придумати що-небудь розумне, щоб запевнити його що я свій. І мені не хотілося нападати на нього, щоб не викликати шуму. Це звужувало можливість вибору. Я міг швидко і безшумно вбити його підготовленим заздалегідь заклинанням для зупинки серця. Але я занадто високо ціную життя, щоб розкидати смерть без потреби. Тому, як мені не хотілося витрачати інше припасене заклинання, я вимовив слово, що змусило мою руку мимовільно зробити рефлекторний супроводжуючий жест, і побачив мигцем Логрус, коли його сила запульсувала через мене. Ратник закрив очі і повалився назад на віконну раму. Я поправив тіло, щоб воно не впало, ізалишив його мирно похропувати, все ще з кинджалом у руці. До того ж пізніше у мене може виникнути нагальна необхідність у заклинанні зупинки серця.

Коридор виходив спереду в якусь галерею, ведучу, здавалося, в обох напрямках. Так як я все ще не встиг розгледіти все досконально, то змирився, що доведеться витратити ще одне заклинання швидше, ніж я хотів. Я вимовив слово для додання невидимості, і світ став на декілька тонів темніше. Взагалі-то я хотів ним скористатись трохи пізніше, так як воно гарантовано діяло приблизно хвилин двадцять, а я поняття не мав, де знаходиться шуканий предмет. Але я не міг і дозволити собі йти на ризик. Я поспішив вперед і ввійшов у галерею, яка опинилася порожній.

Однак, дещо я таки розглянув у цій цитаделі. Зі свого спостережного пункту я отримав можливість оглянути наступний двір, який виявився гігантським. На ньому височіла масивнеа будова, помічена мною з самого початку. Це була величезна, міцно складена фортеця, що мала, схоже, тільки один вхід, який добре охоронявся. Я побачив також, що існує і зовнішній фортечний двір, ведучий до високих, добре укріплених стін.

Я залишив галерею і відшукав сходи, майже впевнений, що та величезна будова з сірого каменю і є місцем, де мені треба шукати. Його оточувала аура магії, відчутна усіма клітинами мого тіла.

Я тихо побіг по коридору, звернув, побачив вартового на сходовому майданчику. Якщо він і відчув щось від мого руху, то тільки вітерець, який колихнув його плащ. Я збіг униз по сходах. Біля їх початку знаходився вхід, що вів в наступний коридор наліво. Коридор не освітлювався, а в стіні, що виходила на внутрішній двір, прямо переді мною були важкі оковані залізом двері.