Боннардів кабінет був на другому поверсі. Дівчина провела мене до невеликої приймальні й пішла. Крізь прочинені двері я побачив широкий захаращений паперами письмовий стіл і схилену над ним голову Боннарда. Я знав його по телевізійній дискусії вчених — у ній як філолог брала участь і Катерина. Вже тоді Боннард не дуже мені сподобався. Високий, сутулуватий, з худим нервовим обличчям і лисим черепом, вкритим численними шрамами, він скоріше скидався на відставного генерала, аніж на видатного вченого. Мені казали, що на вдачу він недоступний та дошкульний.
Боннард повівся зі мною сухо й офіційно. Щоправда, він устав з-за столу мені назустріч, однак явно намагався обмежити рамки розмови:
— Я казав, що не займаюся цією справою, — майже сердито почав він. — Зверніться до адміністратора й нотаріуса. Я вважаю безпідставними будь-які претензії сеньйори де Ліма і не бачу потреби в переговорах з цього приводу.
— Проте живий син небіжчика, і він…
— А ви хіба довірена особа Маріо Браго?
— Я адвокат сеньйори де Ліма. Її син неповнолітній, отже…
— А ви знаєте думку цього хлопця? Ви говорили з ним?
— Він майже дитина. Йому лише шістнадцять років…
— Ви розмовляли з ним? — різко урвав мене Боннард.
— Не розмовляв… але…
— То раджу вам із цього почати. Щиро раджу. Ви тільки марнуєте свій і мій час. Всього найкращого!
Професор сів у крісло. Однак я не відступався.
— Даруйте, сеньйоре професоре, але зараз мене не цікавлять ні заповіт Хосе Браго, ані сама спадщина.
— А що ж?
— Чи можу я говорити відверто?
Боннард стенув плечима.
— Це вже ваша справа.
— Бачите, сеньйоре професоре, для спільної користі годилося б з'ясувати деякі питання…
— Ви хочете зі мною сторгуватися?
— Аж ніяк. Я маю на увазі не мою клієнтку, а самого себе. Від того, як розв'яжуться ці питання, залежить, чи поведу я справу далі. Я не люблю вести справ, що пахнуть криміналом, — скінчив я повільно, уважно дивлячись на Боннарда.
Мені здалося, що по Боннардовому обличчю майнула тінь.
— Що ви маєте на гадці? — запитав він різко, підвищивши голос.
— Є підозра, що Хосе Браго помер не своєю смертю…
Я був готовий до гострої відповіді і навіть пошкодував, що зайшов так далеко, але, на. мій подив, Боннард тільки спитав:
— А що ви розумієте під словами «помер не своєю смертю»?
— Смертю, до якої спричинилися зовнішні причини… Певна зовнішня дія… — почав я, повільно цідячи слова, але Боннард не дав мені закінчити.
— Отже, ви хочете звинуватити нас у вбивстві?
— Цього я не сказав. Мене тільки цікавить авторитетне підтвердження, чи методи лікування, скажімо, деякі з них, не могли прискорити смерті Браго?
— Як вам відомо, Браго помер від злоякісної пухлини в мозку. Що ж до методів лікування — ми не можемо ні в чому собі дорікнути. Ми зробили все, що було в наших силах, аби ©рятувати його. В матеріалах, які стосуються спадщини, є повна документація процесу лікування. Зверніться до суду з проханням допустити вас до неї.
— Моя клієнтка має підозри, і, за її словами, небезпідставні, що над Браго експериментували.
— Он як — шантаж? Не сподівався цього від вас, сеньйоре адвокате!
— Ні. Я хотів лише почути з ваших уст відповідь на моє запитання. Це не шантаж, а радше вияв довіри.
— А чи могли ви чекати від мене чогось іншого, крім заперечення? І чи можете ви на цій підставі зробити якісь висновки? Що ж до шантажу — то в мене доволі чисте сумління, аби просити вас піти з мого кабінету.
— Стривайте, сеньйоре професоре!
Проте Боннард уже натиснув кнопку край письмового столу.
На порозі з'явилася та сама дівчина в білому халаті.
— Проведіть, будь ласка, цього сеньйора до виходу і… спустіть зі сходів, — докінчив він з уїдливою чемністю.
Певна річ, дівчина не мала наміру виконати наказ свого шефа буквально, проте я полегшено зітхнув тільки тоді, коли сів за кермо. Я палю рідко, але цього разу заходився нервово шукати цигарок. Я був злий на себе і Долорес де Ліма. Відчуття приниження поглиблювала свідомість того, що Бон-нард справді міг узяти мене за шантажиста.
Невже професор так зрозумів мої слова про можливість експериментів? У цьому я не був певний. Проте чи змінювало це хоч трохи ситуацію? Ні, таки, мабуть, доведеться покинути справу про спадщину Браго!
З другого боку, я так розсердився на Боннарда, що був би радий знайти факти й докази, які б свідчили проти нього. Сеньйора де Ліма, звичайно, висмоктала з пальця звинувачення в убивстві, але в такій науково-дослідній установі, як інститут Бурта, випробування нових лікувальних методів, особливо тоді, коли там ще було лікарняно-санаторне відділення, стояло на порядку денному. А такі випробування дуже просто кваліфікувати як експерименти.
Читать дальше