Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Мак-Кінлі спостерігав, як Головнокомандувач дивиться у вікно, і розумів, що той зараз переходить свій рубікон. І ось — рішення прийняте. Говард поглянув йому в очі.

— Я зараз думаю про нашого ворога, Дейве... Про Путіна, який сидить у Кремлі в оточенні невеликої купки своїх військових радників і відчуває напад параної, очікуючи атаку з нашого боку. Він сподівається, що зможе контролювати динаміку того, що розпочав. Він вважає також, а улесливі придворні запевняють його в цьому, що Росія здатна утримати захоплені країни, погрожуючи своїми системами С-400 і ядерними «Іскандерами», розташованими біля Калінінграда. І всі вони переконані, що ми не ризикнемо почати війну, прагнучи звільнити прибалтів.

— Він може навіть сховатися в бункері, вважаючи, що це дуже розумне рішення, — відповів Мак-Кінлі. — Але Гітлер думав те саме. Можливо, Путін, як і фюрер, вважає, що ця війна стане бліцкригом.

— Влучна аналогія, Дейве. Гітлер спочатку не збирався окуповувати Францію або вдиратися до Британії, але коли його солдати почали воювати, він побачив, що все йде як по маслу. Потім подумав: якщо розбити всіх ворогів ущент, то вони ніколи не зможуть оговтатися, щоб протистояти йому. Путін боїться не тільки ΠΑΤΟ — він параноїдально боїться, що у нього є лише два шляхи ногами вперед із Кремля: або смерть від старості, або куля в потилицю. Якщо він не хоче йти другим із цих шляхів, то має залишатися при владі в будь-який спосіб, а це означає, що йому треба ворушитися. І коли він пересвідчився, що захопити балтійські країни зовсім неважко, то що завадить йому направити свої війська у Варшаву або навіть у Берлін? Я думаю, Путін робить стару помилку, вважаючи, що будь-яка війна має логіку і він може контролювати її хід. Насправді, ніхто не в змозі контролювати динаміку війни, коли скринька Пандори вже відкрита. Шкода, що він не вивчав Клаузевіца.

Мак-Кінлі пригадав фразу Карла фон Клаузевіца зі свого конспекту в Кемберлі: «Війна має власну граматику, але не має своєї логіки». Путін забув, що на будь-яку стратегію впливає ще й людський фактор...

— Це буде чудовою можливістю для нас, Дейве, — продовжував говорити Говард. — Путін прагне панувати у своїх володіннях... Вони називають це «дєржавой». Він не взяв до уваги реалії війни — завжди відбуватимуться абсолютно непередбачувані події. До того ж людина припускає, а Бог знає. Тому російські аналітики запланували одне, а отримають зовсім інше. Путін думає, що, застосувавши стратегію блокування наших військ, він зможе закрити для нас Балтію. Але не враховує, що жителі окупованих країн і навіть деякі представники російськомовного населення в них будуть розлючені. Це призведе до створення сил опору в регіоні. І для загарбників настануть гарячі дні. Ось у чому річ. Це — політика, і якщо йдеться про вибір, то, б’юся об заклад, прибалти більше воліють жити за недосконалими демократичними законами, ніж під владою досконалого путінського тоталітаризму. Подивіться-но на кількість російськомовних українців, які борються з російською навалою.

Адмірал Говард кивнув сам до себе, як професор Ліги плюща, що міркує над цікавою гіпотезою.

— Це буде наш шанс. Ми знайдемо спосіб відчинити двері, не виламавши їх. І ось що я скажу тобі саме зараз: треба планувати атаку в іншій частині Прибалтики, наприклад... в Калінінграді. Росіяни найменше цього чекають. У такий спосіб ми направимо нашу Немезиду на боротьбу з амбіціями Путіна.

Мак-Кінлі кивнув. Він сам інстинктивно вважав атаку найбільш прийнятною операцією. Калінінград — старе портове місто в Східній Пруссії, колишній Кенігсберг, а тепер — крихітний російський анклав, затиснутий між Литвою і Польщею. Так, він — приваблива ціль. Особливо, якщо росіяни загрузнуть у країнах Балтії. Справді, Калінінград — це ключ до балтійського регіону.

— Мені подобається ця ідея, сер, — сказав Мак-Кінлі. — Ви, напевно, пам’ятаєте, що під час військово-штабних навчань ми розглядали таку атаку на російську територію як ефективну відповідь на можливе вторгнення в прибалтійські країни. Утративши якусь частину своєї держави, Путін буде виглядати доволі безглуздо. Якщо ми так зробимо, то зможемо переконати його мирно вийти з цієї території. Це буде краще, ніж зіштовхнутися з російськими солдатами лобами і почати ядерну війну. Такий непрямий підхід допоможе нашим політикам запропонувати Путіну повернутися до старої політичної карти прибалтійського регіону.

Говард кивнув, і Мак-Кінлі продовжив: