Олдос Гакслі: Прекрасний новий світ

Три яруси стелажів: на рівні підлоги перша галерея, потім друга. Стальне павутиння галерей у темряві. Біля них троє червоних привидів вивантажували бутлі з рухомих східців.

— Це ескалатор з Відділу суспільного призначення.

Кожну ампулу можна поставити на один з п’ятнадцяти стелажів, кожен стелаж, хоча цього й не видно, є конвеєром, що рухається з швидкістю тридцять три й одна третя сантиметра за годину. Двісті шістдесят сім днів, по вісім метрів за день. Дві тисячі сто тридцять шість метрів разом. Одне повне коло на рівні підлоги, одне — на першій галереї, півкола — на другій, і на двісті шістдесят сьомий ранок — вихід на денне світло у Відділ випорожнення. У так зване незалежне існування.

— Але за цей час, — підсумовував містер Фостер, — ми зуміли багато чого зробити для них. О, дуже багато. — Його сміх знавця звучав переможно.

— Люблю ентузіастів, — ще раз сказав Директор. — Ходімо далі. Ви розповідайте їм про все.

Містера Фостера не треба було просити двічі. Він розповідав про ріст ембріона у матриці з очеревини. Заохотив скуштувати насичений сурогат крові, яким живиться ембріон. Пояснив, чому його треба стимулювати плацентином і тироксином. Говорив про екстракт з жовтого тіла. Показував форсунки, з яких ці речовини автоматично впорскуються кожні дванадцять метрів — від нульової до дві тисячі сорокової позначки. Говорив про дедалі більші дози пітуітрину, що вводяться на останніх дев’яноста шести метрах. Описав систему штучного материнського кровообігу, якою оснащується кожна ампула на сто дванадцятому метрі; показав резервуар сурогату крові і відцентровий насос, що жене рідину крізь плаценту, синтетичні легені й фільтр зужитих речовин. Відзначив неприємну схильність ембріона до анемії і згадав про значні дози екстракту свинячого шлунка й печінки внутріутробного лошати, за допомогою яких тій анемії запобігають.

Показував їм простий механізм, що дає змогу на кожному другому метрі з останніх восьми одночасно струшувати всі ембріони, привчаючи їх до руху. Натякав на серйозність так званої «родової травми» — травми виходу з ампули — і перерахував заходи, які зводять її можливість до мінімуму через відповідне тренування ембріона перед тим небезпечним шоком. Говорив про встановлення статі десь на двохсотому метрі. Пояснив систему маркування: Т — для чоловіків, О — для жінок, а для тих, що приречені бути безплідними, — знак запитання, поставлений чорним на білому.

— Бо ясно, — говорив містер Фостер, — що у величезній більшості випадків плідність є просто тягарем. Один плідний яєчник з 1200 був би цілком достатнім для нашої мети, але ми хочемо мати хороший вибір. І, звичайно, треба завжди підстраховуватись. Тому ми дозволяємо аж 33–60 % жіночих ембріонів нормально розвиватися. Решта дістає дозу чоловічих статевих гормонів на кожному з двадцяти чотирьох метрів до кінця курсу.

Результат: вони випускаються як безплідні, але структурно цілком нормальні, за винятком, він мусив зізнатися, того, що в них росте борода, хоча вони й безплідні. Це виводить нас нарешті, продовжував Фостер, з області рабського наслідування природи в багато цікавіший світ людської винахідливості.

Він задоволено потер руки: звичайно, вони не задовольнялися простим вилуплюванням ембріонів, адже всяка корова може це робити.

— Ми також визначаємо долю, випускаємо дітей як соціалізованих людських істот, як альф або епсилонів — майбутніх каналізаційних робітників або майбутніх… — він хотів сказати «майбутніх управителів світу», але замість цього, поправляючи себе, сказав: «майбутніх директорів Інкубаційно-Кондиціювальних Центрів».

Директор ІКЦ сприйняв комплімент з усмішкою.

Вони проминули двісті двадцятий метр одинадцятого стелажа. Молодий механік бета-мінус із викруткою й гайковим ключем встановлював насос сурогату крові на черговій ампулі. Коли він прикрутив гайки, гул електромотора погрубішав на чверть тону. Нижче, нижче… Останній поворот ключа, погляд на індикатор обертів — і справу зроблено.

Він ступив два кроки вперед і почав налагоджувати наступний насос.

— Зменшено число обертів, — пояснив містер Фостер. — Кровозамінник циркулює тепер повільніше, тобто проходить через легені з довшими інтервалами — дає зародку менше кисню. А ніщо так не гнітить ембріон, як нестача кисню. — Він знову потер руки.

— Але для чого вам потрібно морити ембріон? — запитав допитливий студент.

— Осел, — сказав Директор по довгій мовчанці. — Хіба тобі не приходить в голову, що епсилон-ембріон мусить мати також епсилонське середовище, а не тільки епсилонську спадковість?!