Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

— У нас тепер уже кілька оранжерей, — говорив Крамер, не вгамовуючись. — Одна довга, яку ви бачили, підлітаючи. Ха-ха-ха! Пам’ятаєте, як ви мало не залетіли в безповітряний простір, і я прив’язав вас, як собачку?.. Зараз ми йдемо до нової, конічної оранжереї. На ній, як і на Зірці, існує вага, але зовсім незначна. Всього тисячна частка земної. Листок, падаючи з дерева, з висоти метра від підлоги, летить двадцять секунд, поки впаде. Але цієї ваги цілком досить, щоб увесь пил осідав униз, не затемнюючи сонячного світла, і щоб достиглі плоди падали вниз, а не плавали в просторі… «Пішов купатись Веверлей!» — раптом заспівав він. — Ви ще не купались у «невагомій ванні»? Чудово! — знову цей дикий регіт. — У нас є ще кілька дослідних лабораторій, де сила ваги зовсім відсутня. Там і ванна. Ну, ось ми і прийшли. «Завісу скинуто»! — продекламував він і відчинив двері.

Мене одразу засліпило світло. Потім я побачив колосальних розмірів тунель, що розширявся, немов лійка. Вхідні двері були біля вузької основи цієї лійки. На протилежному кінці вона замикалась величезною скляною напівсферою, оберненою назовні.

Крізь скло лилися потоки світла. Сила його була надзвичайна. Ніби тисячі прожекторів сліпили очі. Стіни цього тунелю потопали в зелені найрізноманітніших відтінків — від яскраво-ізумрудної до майже чорної. Між цим зеленим килимом видно було вузенькі місточки і легенькі поруччя з алюмінію. Видовище було чудове. Але я здивувався ще більше, коли ближче познайомився з окремими рослинами. Я — біолог, ботанік, що спеціально вивчав фізіологію рослин, виявляється, не мав і найменшого уявлення про те, до якої міри рослини можуть бути податливим, «пластичним» матеріалом, як може змінюватись їх зовнішній вигляд і внутрішня структура та життя. Мені хотілося б спокійно все оглянути, обійтися без пояснень Крамера, але він надокучливо дзижчав:

— Це все Шликов. Він — геній. Скоро у нього рослини танцюватимуть на задніх ніжках, як собачки, і співатимуть по-солов’їному. Вимуштрує!.. Він каже: зернові хліба використовують одну шістдесяту частку сонячної енергії, а банан у сто разів більше. І справа не тільки в кліматі. Значить, можна примусити всі рослини підвищити використання сонячної енергії в сотні разів.

— Він уже мені казав про це, — спробував я спинити потік красномовності Крамера, але він продовжував:

— І Шликов досягнув цього. А наслідки? Чи не завгодно вам подивитися на цей екземпляр. Що ви про нього скажете? Ха-ха-ха!

Я стояв у мовчазному здивованні. Переді мною був кущ заввишки з людину. Листя завбільшки з долоню і червоні соковиті плоди — з великий кавун, нагадували полуниці. Це і були велетенські полуниці. Кущик не стелився по землі, а підіймався вгору. З дуже тонкого «стовбурця» звисали ці величезні плоди. Деякі з них були зовсім червоні, деякі ще зеленуваті, білясті… От що значить відсутність ваги!

— Щодня ми знімаємо десяток таких «ягідок» з одного цього куща. Одні знімаємо, інші достигають. Лізуть безперервно. Як добра дійна корова, що дає молоко цілий рік. Наші рослини не мають навіть того двотижневого відпочинку, що його мають на Землі тропічні рослини. Давай і давай! Вбирай сонячне проміння, покидьки з ґрунту, воду, і перетворюй їх на ці смачні плоди. А Сонце тут не заходить. Атмосфера оранжереї завжди прозора. Це одне. Друге — тут в атмосфері вуглекислоти, як під час кам’яновугільного періоду…

— Ви вже казали мені про вуглекислоту.

— Зверніть увагу на ці листи. Вони майже чорні. Тому вони вбирають майже цілком сонячну енергію і все-таки не перегріваються. Тільки зменшується випаровування води. А ви знаєте, скільки енергії витрачає рослина на випаровування? У тридцять п’ять — сорок разів більше, ніж на корисну роботу. А тут вся ця енергія іде в «м’ясо». Бачите, листя товсте, м’ясисте. Деякі листи зовсім не мають продихів. А плоди величезні.

— Зате оця ось рослина тільки те й робить, що виділяє воду, — продовжував він, посуваючись вузеньким місточком.

Я глянув на рослину, з листів якої капала вода.

— Не рослина, а Бахчисарайський фонтан. Бачили «фонтан сліз»? Капає і капає, — Крамер заливчасто зареготав. — Це наш природний фільтр.

— А ось теж цікава рослина — «Кіоск фруктової води». Бачите, розріз на стовбурі, трубочка, і з неї капає. Спробуйте на язик. Смачно? Солодко? Лимонад!