Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Так я й заснув, перелітаючи думкою з Місяця у свою лабораторію на Василівському острові, від Тоні до невідомого Палія…

— Товаришу Артем’єв! Товаришу Артем’єв!.. — я прокинувся і підвівся. На дверях моєї кімнати стояв молодий чоловік із зовсім «голою», мабуть, поголеною головою. — Пробачте, що я потурбував вас. Та, здається, і вам уже пора вставати. Ми з вами трохи знайомі, — пам’ятаєте, в їдальні? Аеролог Кістенко. Я вас розпитував про мох, який ви знайшли на Місяці. Звістка про це вже дійшла до міста Кец. Земні кецівці просять надіслати зразок. А я якраз надсилаю до міста Кец аерологічну ракету.

— Будь ласка, — відповів я, виймаючи з торби клаптик «повсті».

— Чудово! Цей мох, здається, важчий, ніж земний, але загалом важить небагато. Ви дивуєтесь, що я кажу про вагу? Але ж моя ракетка полетить на Землю. Щодня я надсилаю до міста Кеп по одній ракеті. Вона проходить тисячокілометровий простір, і по дорозі, на різних відстанях від Землі, провадить автоматично всі аерологічні записи, — склад атмосфери, інтенсивність космічних випромінювань, температуру, вологість тощо. Приблизно три чверті шляху ракета керується радіопроменем Зірки Кец, а потім її перехоплює радіопромінь міста Кец. І ракетка-аерологічна станція падає на парашуті в строго визначеній точці, на площі всього лише один квадратний метр. Непогано? В цій же таки ракеті надсилається й пошта. Вага ракети, кажу я, точно розрахована. Тим-то я й поцікавився, скільки важить мох. Ще раз дякую!

Він пішов. Я глянув на годинника. За «земним», ленінградським, часом був уже ранок. Я добре виспався, поснідав і пішов на роботу.

Відкривши двері в кабінет біолога Андрія Павловича Шликова, я на хвилину спинився. Надто вже цей кабінет не був схожий на земні кабінети «завів». Якщо Тюріна можна було порівняти з павуком, що причаївся із своїм павутинням в темній, вузькій щілині, то Шликов був схожий на гусеницю в зеленому садку. Весь кабінет був наповнений повзучими рослинами з дуже дрібним листям. Це була якась зелена печера, освітлена яскравим сонячним промінням. І в глибині її напівлежав на плетеній канапці Шликов, швидко записуючи щось у книгу. Він видався мені трохи кволим, ніби напівсонним. Огрядний, бронзово-засмаглий, як всі тут, здоровий чоловік середніх років. У нього були важкі повіки, ніби трохи набряклі. Коли я з’явився на дверях, він підвів свої важкі повіки, і я побачив сірі, дуже жваві й розумні очі. Їх жвавість не гармоніювала з його повільними рухами. Ми привітались, — не подавши рук, звичайно. Шликов розпитував мене про Місяць. Зразок моху вже лежав біля нього на довгому алюмінієвому столику.

— Я не вбачаю нічого дивного в тому, що ви знайшли на Місяці цей мох, — сказав він повільно і тихо. — Спори бактерій, спори цвілевих грибків і на Землі можуть витерплювати дуже низьку температуру, — до 250 градусів нижче нуля, зберігаючи життєздатність. Низька температура не може бути перешкодою для існування рослинного світу. Пристосовуваність організмів до оточення надзвичайна. Якщо наші земні рослини гинуть при температурі 100 градусів тепла і нижче 250 холоду, то тільки через те, що в земних умовах навіть з крайніми границями рослинам доводиться мати діло дуже рідко, — адже звичайно температура не спадає нижче 60 градусів холоду і не підвищується вище 60–70 тепла. Туберкульозна бацила, що завдає людям стільки лиха, загибає нижче 29 і вище 41 градуса Цельсія. Чому? Тільки тому, що ця бацила тисячоріччями живе в людському тілі. Прабатьки ж цієї бацили, сапрофіти, безумовно, переносили вищу і нижчу температуру. Дихання? Воно може бути і інтрамолекулярним. При чому, навіть кисень не обов’язковий, хоча б і в зв’язаному вигляді. Пригадайте наших азотобактерій. Живлення? Пригадайте також наших амеб. Вони не мають навіть рота. Якщо вони знаходять «їстівний» кусочок, то обволікають його всім тілом і асимілюють… От з вашою «черепахою» справа трохи складніша. Але я не заперечую можливості існування і організованіших тварин на Місяці. Пристосовуваність організмів, повторюю, майже безмежна. Про минулий період Місяця, коли він був більш гостинною планетою, і говорити не доводиться. Ваше кладовище — купи кісток, які ви знайшли, — потверджує думку про те, що і Місяць — син Землі — і мав у минулому високорозвинений, — відносно кажучи, — тваринний і рослинний світ. Дуже ймовірно, що розвиток життя там не пішов далі від кам’яновугільного періоду. Потім Місяць почав швидко втрачати атмосферу, життя завмирало і залишились тільки найбільш пристосовані організми тваринного і рослинного світу. Ну, що ж, початок покладено. І незабаром ми будемо знати про минуле органічного життя Місяця не менше, ніж про минуле нашої Землі.