Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

— Ви не забудете, звичайно, і кратера Тюріна? — спитав, усміхаючись, Соколовський.

— На всіх стане, — відповів професор. — І кратер Тюріна, і море Соколовського, і цирк Артем’єва, якщо побажаєте.

Не минуло й півгодини, як Соколовський, «піддавши пару» нашій ракеті, вже приставив нас в Океан Бур. Ракета спустилась на поверхню і тепер бігла на колесах по «дну» океану. Воно було досить нерівне. Подекуди підносились високі гори. Їх вершини, мабуть, були колись островами. Іноді ми спускалися в глибокі долини. Нас вкривала тінь. Але зовсім темно не було, — відбите світло падало від вершин освітлених гір. Як все-таки дивно їхати по дну колишнього океану. Невже в водах його ніколи не було життя? Я уважно роздивлявся навколо, спостерігаючи за різкими тінями. Каміння відкидало від себе суцільну довгу тінь. Але в одному місці я побачив дивовижну ґратчасту тінь, ніби від напівзруйнованого кошика. Я показав на неї Соколовському. Він, очевидно, зацікавився, одразу ж загальмував ракетку і спинився. Я побіг назад і незабаром знайшов предмет, який привернув мою увагу. З вигляду це був камінь, але камінь незвичайної форми. Він нагадував частину хребта з ребрами. Невже ми знайшли останки вимерлого страховища? І невже на Місяці існували навіть хребетні тварини? Значить, Місяць не так уже скоро позбувся своєї атмосфери. «Хребці» і «ребра» були занадто тонкі для своїх розмірів. Але ж на Місяці вага в шість разів менша, ніж на Землі. І тварини могли мати тут тонші кістяки. До того ж це, певно, була морська тварина. Геолог узяв одне «ребро», що валялось біля кістяка, і розломив його. Зовні чорне, всередині воно мало сіруватий, пористий вигляд. Соколовський похитав головою і сказав:

— Я думаю, що це не кістки, а скоріше корали.

— Але загальний вигляд, обриси, — заперечив я.

Науковий спір готовий був розгорітися, аж тут втрутився Тюрін. Він посилався на свої повноваження і вимагав негайно летіти далі. Професор поспішав оглянути другий бік Місяця, поки він майже весь освітлений Сонцем. Довелося скоритись. Я захопив кілька «кісток», щоб, повернувшись на Кец, зробити аналіз. В кожному разі, ця знахідка дуже мене схвилювала. Якби покопатися в ґрунті морського дна, скільки несподіваних відкрить могли б ми зробити! Відновити картину короткочасного життя на Місяці. Короткочасного, розуміється, кажучи по-астрономічному.

Наша ракетка мчала на схід. Я дивився на Сонце і нічого не розумів: воно раптом почало досить швидко підійматися до зеніту. Мовчання порушив Тюрін. Він схопив себе за боки, обмацуючи торбини.

— Я, здається, загубив свою лійку. Футляр цілий, а апарата немає. Назад! Я не можу залишитись без фотографічного апарата. Я знімав цей злощасний кістяк і, мабуть, упустив лійку, коли вкладав її в футляр. На Місяці речі так мало важать, що легко упустити їх і не помітити.

Геолог з незадоволенням смикнув головою, але ракету повернув. Ми полетіли назад. І тут я помітив, що з Сонцем діється зовсім незвичайна річ: воно пішло назад, на схід, поступово скочуючись до обрію. Мені здалося, що я сплю. Чи не занадто напекло мені голову сонячне проміння? Сонце ходить по небу то в один бік, то в другий! Я не наважувався навіть сказати про це своїм супутникам, мовчки спостерігаючи за світилом. Коли ми під’їздили до місця, зменшили швидкість і йшли не більше як 15 кілометрів на годину, Сонце спинилось на одному місці. Нічого не можу зрозуміти!

Тюрін, мабуть, звернув увагу на те, що я занадто часто поглядаю на Сонце. Усміхнувшись крізь скло скафандра, він сказав:

— Я бачу, вас турбує поведінка Сонця. А проте, причина проста. Місяць — невелике небесне тіло, а рух його екваторіальних точок дуже повільний, — вони проходять менше як чотири метри за секунду. Тим то, якщо їхати по екватору з швидкістю 15 кілометрів за годину на захід, то Сонце буде стояти на небі; якщо прискорити рух, Сонце почне «заходити на схід». Навпаки, коли ми їхали на схід — назустріч Сонцю, то ми, швидко переміщаючись по місячній поверхні, ніби примушували Сонце швидше сходити. Так, тут ми можемо керувати рухом Сонця. П’ятнадцять кілометрів за годину легко пройти на Місяці і пішки. І над пішоходом, який іде по екватору з такою швидкістю на захід, Сонце стоятиме нерухомо. Це дуже зручно. Ви, приміром, можете йти слідом за Сонцем, коли воно близьке до заходу. Ґрунт ще теплий, світла досить, але немає виснажливої спеки. Хоч наші костюми і добре захищають нас від зміни температури, але різниця між світлом і тінню все-таки дається взнаки.