Дуглас Адамс - Життя, Всесвіт і все суще

— Ти диви, — просяяв чоловічок, — ну і як, весело провели час? Артур аж похлинувся своїм коктейлем.

— Ой, як ви чудово, як принадно кашляєте, — сказав чоловічок, — ви не проти, якщо я вам підкахикну?

І з цими словами він зайшовся таким неймовірно гучним і ефектним кашлем, що ошелешений Артур захлинувся і забухикав ще дужче. Разом вони утворили такий горлороздираючий дует, який тривав цілі дві хвилини, аж доки Артур не спромігся викашляти залишки коктейлю з дихального горла і замовкнути.

— Оце сила, — промовив чоловічок, відсапуючись і отираючи з очей сльози, — яке ж цікаве у вас життя. Красненько вам дякую.

І тепло потиснувши Артурові руку, він щез у натовпі. Артур тільки здивовано похитав головою.

До нього наблизився моложавий агресивного типу чоловік з гачкуватим ротом, бульбуватим носом та маленькими випнутими вилицями. На ньому були чорні штани, чорна шовкова сорочка, розстебнута до самого того, що ймовірно мало бути пупом, бо Артур вже боявся робити припущення щодо анатомічної будови всякого роду людей, яких він зустрічав останніми днями. Дзенькаючи, на його шиї теліпалися потворні золоті брязкальця. Він щось тримав у чорній торбі і аж випинався, щоб навколишні люди помітили, що він зовсім не хоче, щоб вони те помічали.

— Гей, мені не почулося, що ви назвали своє ім'я? — спитав він. Справді, розказуючи всяку всячину дрібненькому бадьористому чоловічкові, Артур мимохідь назвав і своє ім'я.

— Так, мене звуть Артуром Дентом.

Здавалося, чолов'яга пританцьовує під якусь свою мелодію, що не збігалася з жодною, які на дану мить стомлено вичавлював із себе гурт музик.

— Ага, — сказав він, — просто там, в одній горі, сидить чудило і хоче вас бачити.

— Я з ним уже бачився.

— Так то так, та здається, що йому аж свербить з вами стрітися.

— Та бачився я з ним.

— Воно то так, та я вважаю, що вас слід про це попередити.

— Сам знаю. Бачився я з ним.

Чолов'яга мовчав, почавкуючи жуйкою. Потім ляснув Артура по плечі.

— Чудово, — сказав він, — гаразд. Моя справа переказати, правда ж? Добраніч, ні хвоста тобі ні луски, копу премій.

— Копу чого? — перепитав Артур, у якого вже почало макітритися в голові.

— Та чого завгодно. Роби те, що робиш. Тільки не партач, — він причмокнув тим, що він там жував, а тоді зробив якийсь динамічний жест.

— Навіщо? — не второпав Артур.

— Тоді сачкуй, партач, — сказав чолов'яга. — Кого це обходить? Все одно всім наплювати! — По цих словах лице молодика гнівно налилося кров'ю і він зірвався на крик. — Можеш узагалі їхати з глузду! Йди по-добру, геть звідси, не стій над душею, хлопче. Котись у вакуум!!!

— Гаразд, я піду, — спішно запевнив його Артур.

— Я не жартами тут розсипався, — молодик рвучко махнув рукою і щез у натовпі.

— Про що він тут патякав? — спитав він у дівчини, яка стояла поруч. — Чому він побажав мені виграти премію?

— Звичайне шоу-бізнесове базікання, — відповіла дівчина. — Його тільки-но преміювали на щорічному конкурсі Інституту Розважальних Ілюзій на Альфі Малого Воза, от він і сподівався, ніби ненароком, згадати про свою премію, та ви не дали йому ані наймізернішої нагоди.

— Господи, — сказав Артур, — мені прикро, що я йому не пособив. А за що його нагородили премією?

— За недоречне використання слова «Бельгія» в серйозному кіносценарії. Це дуже престижна премія.

— За недоречне використання якого слова? — перепитав Артур, намагаючись утримати свій мозок у рівновазі.

— Бельгія, — сказала дівчина. — У мене язик не повертається вимовляти це слово.

— Бельгія? — вигукнув Артур.

Мимо дибав напідпитку семипалий лінивець. Почувши слово, він вирячив свої очиці, відсахнувся і наступив птеродактилю з затуманеними оченятами на лапу, з урази той аж каркнув.

— Ми говоримо, — почав Артур, — про рівнинну країну з усіма її міжнародними штаб-квартирами та туманами?

— Про що ви говорите? — здивувалася дівчина.

— Про Бельгію, — відказав Артур.

— Раааааарррччччч! — захрипів птеродактиль.

— Гррууууурррргххх, — згодився семипалий лінивець.

— Мабуть, вони мають на увазі порт в Остенде для суден на повітряній подушці,— промимрив Артур. Він знов обернувся до дівчини.

— А вам траплялося бувати в Бельгії? — бадьоро спитав він, і вона ледь не врізала йому ляпаса.

— Гадаю, — сказала вона, стримуючи свій гнів, — що ви маєте приберегти такі слова для спілкування з певними артистичними колами.

— Ви говорите зі мною так, ніби я сказав щось украй непристойне.