Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Гаразд.

— Згоден?

Це могло бути неправильно — робити щось разом. Ендер розв’язав цю проблему просто — взяв Алая за руку й приготувався відштовхнутися від стінки.

— Готовий? — спитав Алай. — Нумо!

Вони відштовхнулися, але один дужче, а другий — слабше, тому зразу почали крутитися один навколо одного. Варто було Ендеру трохи поворушити руками, а потім змінити положення ніг, як рух уповільнився. Він повторив це ще раз, і обертання припинилося, хлопчики нерухомо дрейфували у повітрі.

— Ти, Ендере, майстер винаходити різні штуки, — схвально зауважив Алай. — Розійдімося, поки не налетіли на той натовп.

— Зустрінемося у тому кутку. — Ендеру не хотілося спалювати місточок до ворожого табору.

— Хто останній, той скунс.

Вони почали маневрувати, поки не повернулися й не притислися один до одного, рука до руки, коліно до коліна.

— А тепер просто розбігаємось?

— Я так само цього ніколи не робив, — відповів Ендер.

Коли вони відштовхнулися один від одного, то розлетілися швидше, ніж очікували. Ендер на всій швидкості врізався в гурт хлопчиків на зовсім іншій стіні, ніж розраховував. Секунда пішла на відновлення орієнтації та пошук кутка, в якому вони з Алаєм мали зустрітися. Алай уже летів туди. Ендер проклав подумки маршрут із двома відскоками від стін, але такий, що оминав великі скупчення хлопців.

Коли Ендер дістався пункту призначення, Алай тримався руками за бильця, що сходилися під прямим кутом, удаючи, що дрімає.

— Ти виграв.

— Де твоя колекція пуків? — усміхнувся Алай.

— У тебе в тумбочці. Я її там сховав, хіба непомітно?

— Я думав, то мої шкарпетки.

— Ми вже не носимо шкарпеток.

— Ти диви…

Згадка про те, що до домівки далеко, применшила задоволення від здобутків у навігаційній майстерності.

Ендер витягнув бластер і розповів, що дізнався про дві кольорові кнопки.

— А що буде, коли вистрелиш у людину? — поцікавився Алай.

— Не знаю.

— Спробуємо?

Ендер похитав головою.

— Раптом когось поранимо.

— Я маю на увазі: чому б нам не поцілити собі в ноги, абощо? Я не такий, як Бернар, я не мучу котів для власного задоволення.

— Ой-ой.

— Якби це було небезпечно, нам не видали б цю зброю.

— Ми тепер солдати.

— Стріляй мені в ногу.

— Ні, краще ти мені.

— Тоді разом.

Вони вистрелили одночасно. Ендер одразу відчув, як холоша його костюму нижче коліна стала жорсткою й нерухомою.

— Ти задубів?

— Твердий, наче колода.

— То заморозимо ще когось, — запропонував Алай. — Оголосимо свою першу війну. Ми проти всіх.

Обидва всміхнулися, а Ендер запропонував:

— Може, покличемо Бернара?

— Кого? — Очі Алая стали круглими.

— І Шена.

— Цього дрібного вертигуза?

Ендеру здалося, що Алай жартує.

— Якщо ти не триматимеш міцно свій зад, він також гойдатиметься.

Алай усміхнувся.

— Гаразд. Кличемо Бернара й Шена, а потім морозимо всіх цих прожучарськи налаштованих.

За двадцять хвилин усі присутні, крім Ендера, Бернара, Шена й Алая, були заморожені. Четвірка з переможними криками гасала по кімнаті, поки не з’явився Деп.

— Бачу, ви навчилися користуватися спорядженням, — зауважив він, а потім щось удіяв жезлом, який тримав у руці.

Усі повільно підпливли до його стіни. Він пройшов поміж заморожених хлопчиків і доторком жезла розблокував їхні комбінезони. Хлопці всі, як один, почали репетувати, що то було нечесно, коли Бернар і Алай заморозили їх без попередження, заскочивши зненацька.

— А чому ви виявилися неготовими? Ви мали стільки ж часу, як і вони. Але ви змарнували його на забавки, мов ті каченята. Годі скавчати, починаємо.

Ендер зауважив, що всі вирішили, ніби війну виграли Бернар і Алай. Нехай, головне, що Бернар знав: Ендер і Алай опанували зброю першими й потоваришували між собою. У Бернара могло скластися враження, що тепер Ендер належить до його компанії. Насправді все було не так. Ендер увійшов до нової групи — до групи Алая. І Бернар, можливо, того не усвідомлюючи, також.

Це побачили не всі. Бернар так само бузив і роздавав доручення шісткам, але тепер, коли Бернар шаленів, Алай міг угамувати його двома словами. Коли настав час обирати старшину набору, за Алая проголосували майже всі. Бернара це на кілька днів засмутило, та потім він знову став жвавим, мир відновився, однак все змінилося. Набір більше не поділявся на банду Бернара й вигнанців Ендера — Алай став мостом між ними.

Ендер сидів на своєму ліжку, поклавши на коліна ноутбук. У свій вільний час він грав у Гру Уяви. Цей збочений, божевільний різновид гри дозволяв кожному гравцеві постійно додавати нові елементи, будуючи новий лабіринт для досліджень. Можна було повсякчас повторювати які-небудь події, що сподобалися, проте якщо забути їх на певний час, то вони зникали, а натомість з’являлося щось інше.