Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

Шен засміявся знову, і тоді кілька хлопчиків не з Бернарового оточення також дістали свої ноути й подивилися, що там таке. Щопівхвилини послання з’являлося на кожному комп’ютері, повільно проходило екраном і зникало. Тепер уже сміялися майже всі.

— Що смієтеся? — спитав Бернар.

Коли Бернар обвів кубрик суворим поглядом, Ендер притлумив усмішку, вдавши вираз страху, непідробного для багатьох інших. Шен розсміявся ще більше. Бернар наказав одному зі своїх лакуз принести ноутбук. Разом вони прочитали:

ПРИКРИЙ ДУПУ, НЕЮ ЦІКАВИТЬСЯ БЕРНАР.

Бог.

Бернар скипів від гніву.

— Хто це зробив? — закричав він.

— Бог, — відповів Шен.

— Знаю, що не ти, — гаркнув Бернар, — тому що в нього мізків більше, ніж у хробака.

Хвилин за п’ять повідомлення зникло, а на екрані Ендерового ноутбука з’явилося послання від Бернара:

МЕНІ ВІДОМО, ЩО ЦЕ ТИ.

Бернар.

Ендер і оком не повів. Він поводився так, ніби не отримував ніяких повідомлень: «Просто Бернар хоче мене підловити, зробити так, щоб я сам себе викрив. Насправді нічого він не знає».

Хоча знав чи не знав — несуттєво, адже Бернару потрібно було відновити статус. Він не може допустити, щоби з нього кепкували. Бернар мусить показати, хто тут головний. Один із Бернарових хлопців удав, що послизнувся й заїхав коліном Ендеру в живіт. Ендер нічого не відповів. Він спостерігав, як далеко зайде ця почата війна проти нього. Небажана для нього війна.

Та в потаємній війні, війні гакерській, Ендер підготував наступну атаку. Він повернувся з душової й побачив, що Бернар б’є ногою по ліжках і кричить на хлопців:

— Закрийте свої пельки! Це не я писав!

На екранах комп’ютерів невпинно пробігав рядок:

Я ЛЮБЛЮ ТВІЙ ЗАД. МОЖНА МЕНІ ПОЦІЛУВАТИ ЙОГО?

Бернар.

— Я цього послання не писав! — кричав він.

Галас і крик тривали довго, аж поки у дверях не з’явився Деп.

— Що за галас? — поцікавився він.

— Хтось посилає повідомлення від мого імені, — насупився Бернар.

— Які саме повідомлення?

— Несуттєво.

— Для мене суттєво.

— Дай-но сюди. — Деп узяв ноутбук у хлопчика з ліжка над місцем Ендера. Прочитавши, він дуже м’яко всміхнувся й повернув ноутбук. — Цікаво.

— І ви не шукатимете того, хто це скоїв? — заявив Бернар.

— Я знаю, хто це.

«Гаразд, — подумав Ендер. — Систему надто легко зламати. Вона розрахована на те, щоб її зламували, принаймні частково. Вони знають, що це я».

— То хто ж? — крикнув Бернар.

— Ти підвищуєш голос на мене, солдате? — дуже м’яко запитав Деп.

Настрій у кубрику змінився. Лють Бернарового оточення й ледве прихована зловтіха решти змінилися на тверезу врівноваженість. Слово мав авторитет.

— Ні, сер, — сказав Бернар.

— Усі знають, що система автоматично зазначає ім’я відправника.

— Але я цього не писав! — знову перейшов на крик Бернар.

— Кричати? — підняв брови Деп.

— Учора хтось надіслав листа за підписом «Бог», — додав Бернар.

— Невже? — здивувався Деп. — Я не знав, що він підключений до нашої мережі.

Деп розвернувся й вийшов, а кубрик залився сміхом.

Спроба Бернара стати вождем свого набору зійшла нанівець. Із ним залишилося кілька пацанів, але то були найбільш жорстокі. Ендер знав, що, поки не закінчиться початковий період, йому буде непереливки. Проте втручання в комп’ютерну систему спрацювало як слід. Бернар стримувався, і тепер усі хлопці, котрі були чогось варті, звільнилися з-під його впливу. А найкращим стало те, що Ендер домігся цього, не відправляючи ворога на лікарняне ліжко. Найліпший спосіб.

Тепер він поринув у вельми важливу роботу зі створення системи захисту власного комп’ютера. Наявні програми не вдовольняли його. Якщо шестирічна дитина спромоглася їх розколоти, то встановлені вони були як забавка, а не справжній захист.

Ще одна гра, вигадана для них учителями. Але в цю гру він грав добре.

— Як ти це провернув? — спитав його за сніданком Шен.

Ендер спокійно зауважив, що вперше за один із ним стіл сів одногрупник.

— Ти про що?

— Відправив послання під фальшивим ім’ям. Підписався Бернаром! Це було круто. Тепер усі його називають Задоглядачем, а при вчителях просто Глядачем, та всі ж розуміють, на що він дивиться насправді.

— Бідолашний Бернар, адже він такий тендітний, такий чутливий.

— Годі, Ендере. Ти ламанув систему. Розкажи, як тобі це вдалося.

Ендер хитнув головою й усміхнувся.

— Дякую, що вирішив, ніби я настільки тямущий. Я просто першим помітив, не більше.