Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Добре, не пояснюй, — погодився Шен. — Але все одно вийшло класно. — Після недовгої паузи він запитав: — Я справді хитаю задом, коли йду?

— Трішки є, — заспокоїв його Ендер. — Просто не ступай такими великими кроками, та й усе.

Шен кивнув.

— А єдиним, хто звернув увагу на це, виявився Бернар.

— Він свиня, — зреагував Шен.

— Свині не такі вже й погані, — знизав плечима Ендер, і Шен розсміявся.

— Твоя правда, я несправедливий до свиней.

Вони розсміялися, ще двійко хлопчиків засміялися з ними. Тепер Ендер більше не самотній. Але війна лише починалася.

— Минуле вже розчарувало нас. На спостереження за кандидатами, в сподіванні на успіх, ми марнували роки, але в підсумку нічого не отримували. Приємно дивує те, що Ендер прагне вилетіти на кригу вже через шість місяців.

— Невже?

— Ви нічого не помічаєте? З усіх віртуальних ігор він обрав «Трунок Велета». Це що, схильність малого до суїциду? Ви досі про це не доповідали?

— Так чи інакше, всі колись стикаються з Велетом.

— Але Ендер не здатен відключитися. Наче Пінюель.

— Ми самі буваємо, наче Пінюель. Але той виявився єдиним, хто завершив самогубством. І навряд чи «Трунок Велета» зумовив це.

— Готовий життям поклястися, так і було. І подивіться, що він зробив зі своєю групою.

— Це не його провина, самі розумієте.

— Байдуже, його провина чи ні, але він зіпсував усю групу. Треба було, щоби вони гуртувалися одне з одним, а він утворив прірву завширшки з милю.

— Я не маю наміру його там довго тримати.

— Група нездорова, а він джерело хвороби.

— Джерело хвороби — я. Бо прагнув ізолювати його, то й ізолював.

— Гаразд, треба дати йому час. Побачимо, як він упорається.

— Часу ми не маємо.

— Часу ми не маємо, тому підганяти хлопчика не будемо. Він може перетворитися або на військового генія, або на чудовисько.

— Це наказ?

— Не турбуйтеся, диктофон увімкнений. Завжди ввімкнений. Можете не боятися за свою кар’єру, хай вам грець.

— Якщо це наказ, я…

— Це наказ. Не чіпайте його, поки ми не побачимо, як він навів лад у власній групі. Граффе, через вас у мене буде виразка.

— Виразки не буде, якщо ви займетеся флотом, а мою школу залишите у спокої.

— Флот потребує командира. Поки ви мені його не дасте, справи не зрушать із місця.

Вони недоладно, наче малюки, що вперше потрапили в глибокий басейн, залетіли до бійцівської кімнати й обсіли бильця вздовж стін. Невагомість викликала острах і дезорієнтувала. Незабаром вони зрозуміли, що ногами краще не ворушити.

І що найгірше — комбінезони були незручні. Вони заважали точності рухів, сковуючи й сповільнюючи їх, опиралися рухам більше, ніж будь-який звичайний одяг.

Ендер схопився за бильця й зігнув коліна. Він відкрив для себе, що комбінезон не лише вповільнює рухи, а й багаторазово підсилює їх. Важко було зрушити з місця, але потім частини костюму рухалися, й вельми потужно, навіть тоді, коли власні м’язи припиняли працювати. Це досить корисно, але спершу виходило незграбно. Що раніше почати — то краще.

Тримаючись за бильця, він щосили відштовхнувся від стінки обома ногами, несподівано перевернувся через спину й улетів у стінку — і дуже сильно вдарився. Руки розтиснулися, Ендер перелетів крізь усю бійцівську кімнату, обертаючись у повітрі. Протягом кількох секунд, які він змарнував на пошуки, де низ, а де верх, його тіло намагалося зайняти вертикальне положення відповідно до умов тяжіння, але тяжіння тут не було. Ендер почав думати інакше. Він полетів, перевертаючись, просто до стінки. Отже, стінка — внизу. Ендер одразу опанував ситуацію. Він уже не летів, а падав, навіть пірнав. Йому вже вдавалося керувати власним тілом і не хибити вдруге.

«Я надто швидко рухаюсь, тому в мене не вийде зачепитися й повиснути, але пом’якшити удар зумію, — розмірковував. — Треба відштовхнутися під кутом, згорнутися калачиком і ногами…» Але часу зорієнтуватися йому забракло. Ендер хоч і полетів навскіс, потрапив не туди, куди хотів, і врізався у стінку, навіть не встигнувши втямити, що діється. Та водночас йому вдалося змінювати напрямок руху, використовуючи ноги. А решта хлопчиків так і трималася стінок. Ендер попрямував назад, до них. Він вдало пригальмував, схопившись за бильця, і завис над хлопцями під неймовірним кутом. Потім перевернувся, і зараз інші діти вже не висіли на стіні, а лежали на «підлозі». Чудернацьким було вже їхнє, а не Ендера, становище.