Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Ще перед виходом з корабля Ван Лун розповiв товаришам про зустрiч з летючими хижими комахами i павуком. Згадав вiн i про живий потiк з рiзноманiтних комах. Тепер Галя i Вадим мали можливiсть самi переконатися, що поверхня Венери густо заселена комахами найдивовижнiших типiв i видiв. Вони аж кишiли, роїлися буквально всюди.

- А може, в нашому мiжгiр'ї iснують якiсь особливi умови? - висловив догадку Сокiл. - Раптом виявиться, що це - чомусь улюблена ними дiлянка? Адже ж iнакше трудно пояснити таку кiлькiсть комах в одному мiсцi.

Ван Лун знизав плечима i нiчого не вiдповiв. Йому таке припущення здавалося сумнiвним. Втiм, мабуть, усе поступово з'ясується. А поки що треба бути обачливими. В усякому разi, досвiд нiчної пригоди i денних зустрiчей Ван Луна з комахами пiд час першої вилазки з Риндiним не минув дарма. Перед тим як вирушити далi за межi скелястого мiжгiр'я, Галя Рижко за пропозицiєю Ван Луна повернулася до астроплана i взяла з собою також скорострiльну гвинтiвку в додаток до її пiстолета. Попри всю повагу до новiтнiх зразкiв зброї, Ван Лун все ж таки покладався бiльше на випробувану автоматичну тридцятизарядну гвинтiвку тульської роботи.

Обережний Микола Петрович вирiшив був спочатку, що мандрiвники для першого разу мусять обмежитися тiльки оглядом астроплана. Але потiм вiн зважив на прохання Сокола, який палко доводив, що пiсля зливи слiд, не вiдкладаючи, вивчити намиви, створенi водоспадами, i породи схилiв мiжгiр'я, що оголилися пiд потоками води.

- Гаразд, iдiть, - погодився академiк i додав: - Але пам'ятайте, що радiопередавач астроплана пiд час падiння пошкодився, i ми його ще не полагодили. Значить, я буду вас тiльки чути, бо ж Галя бере переносну радiоустановку, а вiдповiдати вам нiчого не зможу. I умовимося так: якщо потрiбне буде ваше термiнове повернення, - я подам вам сигнал двома маленькими вибухами з ракетного двигуна. Сподiваюся, що цього робити не доведеться, але на всяк випадок - пам'ятайте: почувши звуки вибухiв, негайно повертайтеся! А тепер вирушайте. Бажаю успiху!

Тiльки вiдiйшовши од астроплана i скель, серед яких вiн лежав, тiльки ступивши на вогкi ще вiд дощу схили мiжгiр'я, мандрiвники на мить спинилися, враженi дивовижним пейзажем. Спинився навiть Ван Лун, який уже був знайомий з ландшафтом Венери. Нi, пiд час першої його вилазки з Риндiним картина була далеко не такою!

Злива освiжила, оновила рослиннiсть - i вона сяяла тепер соковитими рiзноманiтними барвами. Очi мандрiвникiв, звиклi до сутiнi, що панувала в каютi корабля, до тьмяного сiруватого кольору всього, що було з ними в астропланi, мимоволi жмурилися вiд яскравих тонiв, майже заслiпленi фантастичною квiтчастiстю незайманої дикої природи. Те, що вони бачили зараз, не йшло нi в яке порiвняння з баченим будь-коли ранiше. Венера являла собою велетенську вологу теплицю пiд непроникливим хмарним покровом!

Гiгантськi стрункi дерева, схожi на араукарiї, пiдносили високо вгору широкi крони свого вiття, яке погойдувалося пiд поривами вiтру. Здавалося, було виразно чути, як шелестiло їх крупне лускоподiбне червоне листя, серед якого виднiлися величезнi шишки завбiльшки з двi-три людськi голови. Ось з ближньої араукарiї зiрвалася одна з таких шишок. Важка коричнева куля пролетiла в повiтрi, ламаючи на своєму шляху гiлки, i покотилася униз, до астроплана.

Галя Рижко мимоволi вiдступила на крок i оглянулася: чи не готує ще якесь з дерев отакий несподiваний подарунок, спроможний вбити на мiсцi необережного перехожого?..

Безкраїй первiсний лiс оточував мiжгiр'я i тягнувся аж до самого обрiю. Де-не-де понад лiсом височiли червонi кошлатi шапки велетенських араукарiй на довгих струнких стовбурах. I ще високо пiдiймалися яскравi витягненi конуси якихось рiдних братiв земних кипарисiв. Мiж ними око вiдзначало ще одного цiкавого представника флори Венери: на хмарному тлi неба маяли, гойдаючися в прозорому повiтрi, широкi лапчастi вiяла листя своєрiдного i красивого дерева, що нагадувало рiдкiсне на Землi дерево гiнкго. Високi стовбури араукарiй стояли вiддалiк один вiд одного, а весь грунт мiж ними був укритий густими, непролазними хащами рослин, якi майже нiчим не вiдрiзнялися вiд пальм, - хiба що тiльки червоним кольором листя.

Це були справжнi цикадеї з їх товстими приземкуватими стовбурами, усипаними крупною лускою. Прямо з стовбурiв цикадей пишними розкидистими волотями в усi боки розходилося довге пiрчасте червоне листя, переплiтаючись з сусiднiм, ледве вiдшукуючи собi серед нього хоч скiльки-небудь вiльне мiсце. Через якийсь час звиклий погляд мандрiвникiв вже почав розрiзняти цикадеї вiд їх сусiдiв - доiсторичних бенетитiв, проте з листям iнодi пiрчастим, як у самих цикадей, iнодi прямим i рiвним.