Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- Слухайте, друзi мої, - сказав вiн, звертаючись до всiх разом. - Нам слiд обмiркувати, як поводитися далi. Якi першочерговi завдання стоять перед нами? Насамперед, треба встановити: чи зможемо ми якимсь чином витягти звiдси наш астроплан? Ми знаємо вже, що вiн лежить мiнi скелями. Умови для зворотного старту майже неможливi. Але як мiцно тримають його скелi? Чи не зможе потiк води, скажiмо, вiд такої зливи, визволити його? Ясна рiч, якщо ми перед тим вживемо певних допомiжних заходiв... Це перше завдання, яке пiдлягає вивченню i розв'язанню, тим бiльше, що заливнi дощi тут вiдбуваються, очевидно, нерiдко. Друге завдання - вивчити найближчий до нас район Венери, його геологiчнi особливостi, його рослинний i тваринний свiт. Я вирiшив зробити ось як. Щойно зiйде вода, Вадим i Ван Лун вийдуть... так, так, i ви, Галю, можете вирушати з ними, - поквапливо додав Риндiн, помiтивши, як стрепенулася засмучена дiвчина. - Ви оглянете астроплан, вивчите, як саме вiн лежить. Потiм, якщо залишиться час, Вадим накреслить геологiчну схему мiжгiр'я. З цього ми й почнемо. Це буде першою нашою серйозною розвiдкою, чи не так?

- Можна збиратися, Миколо Петровичу? - запитала Галя. Вона вже горiла вiд нетерпiння. Риндiн мимоволi розсмiявся:

- Нi, Галю, на жаль, доведеться трохи зачекати, не поспiшайте. Я бачу, ви ладнi вибiгти просто пiд зливу? Така прогулянка не дасть потрiбних нам наслiдкiв.

- Та ж злива вже вщухла, Миколо Петровичу, - упиралася Галя, якiй таки й справдi дуже хотiлося вийти якнайшвидше.

- Навiть тодi, коли вона зовсiм вщухне, коли зiйде вся цiлком вода з мiжгiр'я, i тодi треба буде спочатку придивитися. Адже ми ще не знаємо й приблизно, яка тривалiсть дня на Венерi. Чи ви бажаєте вирушити в подорож, так би мовити, проти ночi, прямо на побачення з нашим нiчним вiдвiдувачем?

Певна рiч, Микола Петрович мав рацiю. I дощ ще не припинився, i вода ще сходитиме довго, i, можливо, вже наближається вечiр, таємнича нiч Венери з її неприродним для людей Землi фiолетуватим присмерком. Нiч Венери з блукаючими серед примхливих жовтогарячих i червоних рослин дивними i страшними потворними тваринами... брр, i згадувати про них неприємно!

Галя Рижко мовчки зiтхнула. Доводиться чекати!

Роздiл третiй,

який описує подорож Вадима Сокола, Галi

Рижко i Ван Луна по нетрях Венери,

знайомство мандрiвникiв з химерним

рослинним свiтом планети i закiнчується

тривожними сигналами, якi подає академiк

Риндiн, що залишався в астропланi.

- Астроплан застряв кормовою частиною!

- Стабiлiзатори цiлi й непошкодженi!

- У правого сопла пом'ятий край!

- З правого ж таки боку в корпусi кiлька вм'ятин!

Галя Рижко виголошувала цi уривчастi фрази, кожного разу повертаючи перед тим маленький вимикач на грудях скафандра. Цим вона включала переносну радiоустановку, прикрiплену ременями в неї на спинi. Радiохвилi несли її повiдомлення до мiжпланетного корабля, де до них уважно прислухався Микола Петрович. Вiн вiдзначав на схемi астроплана, що лежала перед ним, тi пошкодження, про якi сповiщала йому Галя.

Звичайно, можна було б i не вдаватися до переносної радiоустановки, бо на такiй маленькiй вiдстанi досить було б i постiйного передавача, вмонтованого в скафандрi. Але мандрiвники мали на увазi пiсля огляду астроплана зробити вилазку за мiжгiр'я. А звiдти доповiдати Риндiну можна було вже тiльки за допомогою значно потужнiшої переносної радiоустановки, бо передавач скафандра не перекрив би велику вiдстань.

Огляд астроплана не приносив нiчого втiшного. Мiжпланетний корабель, упавши на поверхню Венери, котився, очевидно, вниз, у мiжгiр'я, - про це свiдчили глибокi вм'ятини в його металiчному корпусi. Добре ще, хоч обiйшлося без пробоїн i серйозних пошкоджень. Але годi було й думати про легке визволення мiжпланетного корабля iз скель, якi оточували його.

Повернення на Землю ставало складною, трудною проблемою. Розв'язати її, мабуть, буде значно важче, нiж навiть вiдшукати на Венерi мету їх прильоту ультразолото.

Троє людей у скафандрах пильно оглядали астроплан i вивчали його стан мiж скелями. Вiрнiше сказати, оглядало двоє, Сокiл i Галя Рижко, бо Ван Лун весь час роздивлявся навколо, промацуючи своїми зiркими примруженими очима мiсцевiсть: адже зараз пiд його охороною перебувало вже двоє товаришiв. Обидва вони, i Галя, i Вадим, були, за вимогою Ван Луна, озброєнi скорострiльними електричними пiстолетами. Але якщо на Галю ще можна було в якiйсь мiрi покластися як на стрiльця, то думка про Вадима примушувала Ван Луна тiльки оглядатися пильнiше.