Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- Зi мною все гаразд, - почула вона голос Сокола. - Ось тiльки дуже ослаб, ледве рухаюсь.

- Гадаю, нема коли розмовляти, - перебив його Ван Лун. - Треба дiяти. Ходiмо до Миколи Петровича!

Через кiлька хвилин все з'ясувалось. Ще слабким, але вже рiвним голосом Риндiн розповiв товаришам, що сталося з ним.

Академiк анi на мить не кидав свого поста бiля пульта керування кораблем. В один з моментiв, коли астроплан котився вниз, ударяючись об дерева i ламаючи їх, Риндiна викинуло з крiсла й жбурнуло на пульт, на важелi. Вдарившись об пульт, Микола Петрович поранив голову. Кров залила обличчя, але про це думати було нiколи. Навпомацки Риндiн виключив головний рубильник електросистеми, щоб випадкове замикання, випадкове натиснення на важiль чи кнопку пульта не наробили лиха. Астроплан в цей час жорстоко кидало з боку на бiк. Потiм, вiдчувши, що корабель перестав котитися i спинився, що вiн лежить нерухомо, Риндiн хотiв пiдвестися, стати на ноги. Але не змiг. Його охопило нездоланне зацiпенiння. Здається, потiм вiн знепритомнiв, вiн не пам'ятає. Скiльки часу вiн пролежав, вiн також не може сказати.

- Щось я пам'ятаю, нiби хронометр показував пiд час нашого, так би мовити, приземлення, тридцять чотири хвилини на першу. А скiльки тепер? спитав Риндiн.

Погляди його товаришiв спинились на циферблатi хронометра. I спiльний вигук здивування вихопився в них: хронометр показував чверть на десяту!

- Вважаю, тут щось не так, - похмуро сказав Ван Лун. - Не вiрю, що так багато. Якщо правда, тодi виходить, ми спали бiля дев'яти годин. Або лежали непритомнi.

- А мiж тим це саме так, - вiдгукнувся Сокiл. - Мiй годинник показує стiльки ж. Дивно лише, що ми знепритомнiли всi водночас. А потiм - прийшли до свiдомостi також майже разом, нiби змовившись...

Риндiн задумливо мовчав. Нарештi вiн сказав:

- Так чи iнакше, але хронометровi доводиться вiрити. Ми всi лежали непритомнi чи скутi виключно глибоким сном близько дев'яти годин. Як пояснити це? Поки що я можу припустити тiльки одне... - Вiн спинився, роздумуючи.

- Реакцiя на нервове збудження, яке було в нас пiд час зниження астроплана? - жваво озвався Сокiл.

- Можливо, i це мало своє значення, - вiдповiв Риндiн. - Але головне, менi здається, - реакцiя людського органiзму на стрiмке повернення ваги.

- Ваги?

- Так. Мабуть, це найголовнiше. Майже раптове виникнення ваги - дуже серйозний фактор. Я й зараз ще вiдчуваю незвичну розслабленiсть, кволiсть. Трудно поворушитися, зробити рух... А втiм, перевiрити таке припущення ми поки що не можемо. Доведеться вiдкласти перевiрку до повернення на Землю. Тодi, пiд час другого зниження, все з'ясується.

- А, та це коли ще станеться, - стрепенулася Галя Рижко. - До повернення на Землю мине стiльки часу! А тепер, зараз - ми на Венерi, i все в порядку, ура, ура, ура! - Вона вiдступила на крок назад, пiдвела руку i тоном справжнього промовця урочисто заговорила: - Дозвольте вiтати вас, дорогi товаришi, з iсторичною подiєю. Першi люди прибули на Венеру! Невiдома планета, правду сказати, прийняла нас у свої обiйми дещо негостинно. Але ми не звертатимемо на це уваги. Я, звiсно, мушу висловити жаль з приводу того, що нас не зустрiли анi делегацiї, анi окремi представники населення цiєї планети...

Вона раптом змовкла, нiби вражена чимось. На обличчi дiвчини з'явився вираз розгубленостi.

- Що таке, Галю, чому обiрвалася ваша промова? - поцiкавився, посмiхаючись, Микола Петрович. - Такий пишний, урочистий початок - i несподiвана зупинка. В чому рiч? Ми чекаємо продовження, товаришу промовець!

Але Галi вже не хотiлося жартувати. Вона згадала про те, що їй довелося побачити: наяву чи увi снi? Вона не знала цього. Проте бридка голова фантастичного дракона так ясно вималювалася перед її очима, що дiвчина здригнулася. Сокiл помiтив це.

- Галю, ви нездужаєте? - турботливо спитав вiн. - Сiдайте, заспокойтеся, ми всi надто багато пережили протягом цiєї останньої доби. Я зараз принесу вам води, гаразд?

- Нi, дякую, не треба, - вiдповiла Галя, опановуючи себе. - Спасибi, Вадиме Сергiйовичу, я хочу... я хочу розповiсти про одну рiч. Тiльки не смiйтеся, будь ласка!

Вона стисло розповiла про те, що бачила на екранi перископа, описала вигляд потвори, її голову, що визирала з-за червоних верхiвок дерев, не забула навiть про вiтер. Всi слухали її уважно - i нiхто не смiявся. Коли Галя закiнчила, Сокiл запитав:

- Ви певнi, що бачили вигнутi, кривi щелепи?

- Безумовно, певна. Це був гидкий дракон!

Сокiл розвiв руками:

- Тварини з такими прикметами невiдомi науцi. Те, що ви розповiли, Галиночко, не нагадує жодної з iстот юрського перiоду.