Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Проте вже через кiлька хвилин Ван Лун переконався, що на дивовижнiй дiлянцi вiн не помiчає аж нiяких слiдiв пожежi. Правда, на деревах не було листя, та й на грунтi не лишалося нiяких оранжевих рослин, жодного куща папоротi: голi коричневi стовбури похмуро зводилися з такого ж голого бугристого грунту, усипаного сухими гiлками, що впали згори. Мертва дiлянка, така незвичайна серед пишної оранжево-червоної природи Венери. Що трапилося тут?

Хоча Ван Лун i не спинявся, його спостережливий погляд помiтив рух угорi, на голому вiттi дерев. Там перелiтали якiсь iстоти. Та невже ж на Венерi можна все-таки зустрiти птахiв? Тодi це будуть першi теплокровнi тварини серед усiєї фауни, з якою йому довелося тут стикатися.

На стовбурах дерев Ван Лун побачив також величезних гусениць - кошлатих i товстих. Вони повiльно повзали вгору i вниз, не звертаючи нiякої уваги на людину,- i це було дуже добре, бо зiткнення з ними, великими, наче тi колоди, забрало б чимало дорогоцiнного часу. А Ван Лун поспiшав, поспiшав, лк нiколи!

Його втомленi ноги спотикалися i сковзалися - чого з ним не траплялося ранiше навiть за дуже трудних умов. Ось вiн ще раз спiткнувся об камiння i схопився за найближче дерево, щоб утриматися на ногах. Дерево здригнулося, захиталося - i Ван Лун вiдсахнувся вiд нього: йому здалося, що сухий стовбур загудiв як бджолиний рiй. Знову якесь чортовиння?..

То гудiв не стовбур. З принизливим писклявим дзижчанням з голих гiлок дерева злетiло кiлька iстот, яких Ван до цього часу вважав за птахiв. Вони були рiзними за величиною - вiд маленьких, з кулак, до дуже крупних, довжиною близько пiвметра. Вони дзижчали i лiтали, розмахуючи крилами, над головою Ван Луна.

- Знову проклятi комахи! - не стримав роздратованого вигуку Ван Лун. Ну i чорт з ними, менi нiколи. Поспiшаю!

Втiм, крилатi iстоти не вiдставали вiд нього. Наповнюючи повiтря пронизливим писком i дзижчанням, вони кружляли над ним дедалi нижче й нижче, нiби збиралися напасти. їх ситi тулуби з довгими вiдростками позаду, великi м'якi крила, членистi ноги, як у коникiв, мелькали перед Ван Луном, i все це не викликало у нього нiякого страху. Але голови, голови примушували його кидатися вбiк кожного разу, як проносилися в повiтрi перед склом шолома!

По два вигнутi роги з кривими вiдростками стирчало на кожнiй такiй головi. Двi пари щупальцiв пiд палаючими люттю червоними очима наче батоги розсiкали повiтря, звивалися навколо гострих серповидних зазубрених щелеп. I до всього того - пронизливий писк, з яким чудиська металися над ним.

Ван Лун розумiв, що для нього зараз небезпечний не стiльки самий напад лютих комах, якi все одно не змогли б пошкодити щiльну тканину скафандра, скiльки витрата часу, затримка в дорозi. Лишалися лiченi хвилини, кисень кiнчався.

Ховаючись за товстими стовбурами дерев, перебiгаючи з мiсця на мiсце, вiн змушений був посуватися в потрiбному напрямi зигзагами, раз у раз витрачаючи час на орiєнтацiю. I разом з тим, Ван Лун свiдомо уникав зiткнення з комахами. Вiн не мiг витрачати на це час. Проте крилатi вороги не бажали вiдставати. Одна з крупних комах зненацька впала на шолом i вчепилася в антену кiгтями. Ван Лун вiдчув, як вона сiпає, намагається розiрвати дротяну рамку.

- Нi, це не годиться! Геть! Забирайся!

Вiн змахнув над головою кинджалом, щоб скинути комаху з шолома. Секундної затримки було досить для того, щоб його буквально облiпили iншi комахи. Вони насiдали на нього, впивалися у тканину скафандра гострими кiгтями, їх м'якi крила билися об скло шолома, не даючи Ван Луну нiчого бачити навколо. Гострий кинджал мандрiвника мелькав у повiтрi, завдавав удар за ударом, вбивав набридливих ворогiв. Наштовхуючись на стовбури, Ван Лун все ще бiг, вiдбиваючись у той же час вiд комах. Становище ставало дедалi загрозливiшим.

Двi крупнi комахи з силою вдарилися зверху об його шолом, майже збивши Ван Луна з нiг. А якщо й справдi зiб'ють?.. Напад робився жорстокiшим, кинджал уже не допомагав, - треба було принаймнi звiльнитися вiд найкрупнiших ворогiв, якi могли звалити його на грунт. Ван Лун зупинився. Вiн обперся спиною об стовбур дерева i вийняв пiстолет:

- Ну, гаразд, отримуйте - i мерщiй!

Обравши цiль, вiн натиснув на спуск. Звук пострiлу заглушив на мить огидний писк. Одна з найкрупнiших комах завдовжки мало не пiвметра впала на грунт. Ще пострiл... ще... три великих крилатих хижаки билися в судорогах серед сухого гiлля, що встеляло грунт. Безпосередня небезпека була лiквiдована. Можна було бiгти далi, у повiтрi зараз мелькали тiльки меншi комахи, це не так страшно.