Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- Нагадаю: обидва, як це сказати?.. А, ссавцi! Тодi можна iнший приклад. Бурий ведмiдь живе в лiсi, бiлий - у водi. Обидва ведмедi. Пристосувалися до умов.

Дiвчина була незадоволена з такої вiдповiдi. Певна рiч, умови багато значать, це вiрно. Але дiя iнфрарадiю, який, наче вогонь, обпiкає шкiру, якi вже тут умови!

Мiж тим, Сокiл пiдтримав Ван Луна. Вiн додав:

- Менi здається, ви маєте рацiю, Ван. Закон пристосування, добору дiє всюди, i тут, на Венерi, також. Тiльки, Галиночко, це не можна розумiти, як, скажiмо, просту звичку. Мовляв, потрапила якась тварина до певних умов, до нової для неї обстановки, - i пристосувалася. Це звучало б надто наївно, спрощено. У нових, незвичних для неї умовах тварина найчастiше просто гине, не встигнувши звикнути i пристосуватися. Пристосування до умов життя справа дуже довгого часу, багатьох поколiнь. З роду в рiд бiльшiсть тварин не витримувала якихось умов, гинула. Лишалися в живих тiльки наймiцнiшi окремi екземпляри. Вони давали потомство - iз нього також вимирала бiльшiсть. Так тривало тисячi й мiльйони рокiв. А внаслiдок такого жорстокого добору i залишилися тiльки тi тварини, тi види, якi пристосувалися до трудних умов. I тi, що лишилися, пристосованi, почувають себе за цих умов, за яких гинули мiльярди їхнiх предкiв, дуже непогано.

- Чого доброго, ви скажете ще, що тим вусатим потворам було навiть приємно в iнфрарадiєвiй печерi? - спитала недовiрливо Галя.

- Певен, що i зручно, i приємно, якщо вiдносно них можна вживати такi вислови, - пiдтвердив цiлком серйозно Сокiл. - I навiть бiльше того, Галиночко. Можливо, цi тварини на сучаснiй стадiї їх розвитку навiть потребують того, щоб тепло, яке випромiнює iнфрарадiй, постiйно пiдiгрiвало їх або їхнiх дитинчат. А коли б примусово перевести їх до iншої печери, без iнфрарадiю, без додаткового опалення, можливо, цi тварини, а особливо їхнi дитинчата, не витримали б нових для них умов, загинули б.

- Одному добре, iншому погано, - глибокодумно сформулював короткий висновок Ван Лун.

Галi Рижко лишалося тiльки прийняти таке пояснення: iншого ж не було. Та й Микола Петрович також пiдтвердив мiркування Сокола, хоча й розсмiявся добродушно, коли Ван Лун несподiвано почав з незадоволеним виглядом розвивати щойно зроблений ним висновок:

- Одному добре - це Вадимовi мiркувати. Iншому погано - це менi займатися тут тваринами.

- Але чому, Ван? Ви нiбито вдосталь полюєте...

- "Полюю"? Таке слово звучить тут як насмiшка. Тут, на Венерi, пiдкреслю. Де iнтереснi, красивi бронтозаври, iгуанодони, яких менi обiцяв Вадим? Де справжнi теплокровнi тварини, на яких приємно полювати?

- Ну, як на мою думку, то бронтозаврiв i iгуанодонiв навряд чи можна було б вважати красивими, Ван, - насмiшкувато зауважив Сокiл. - До того ж, вони аж нiяк i не теплокровнi.

- Все одно, - наполягав Ван Лун, - вони схожi на справжнiх тварин. Чому обманули, Вадиме? Бачу на Венерi тiльки всiляких комах, павукiв та черв'якiв. Дуже погана фауна! Якщо б знав таке ранiше...

- То не полетiли б, Ван? Лишилися б на Землi?

- Нi, такого не говорив. Проте взяв би з собою хiмiчнi порошки або рiдину для ваших комах. На них, дозволю собi зауважити, шкода витрачати чеснi кулi. Так!

- Втiм, товаришу Ван, хiба не стали в пригодi вашi кулi там, у печерi? - вставила Галя Рижко. - Хiба та потвора не страшнiша вiд тигра чи якогось iншого крупного хижака?

Ван Лун зневажливо махнув рукою:

- Дiвчина не здатна зрозумiти красоти полювання! Порiвнює: благородний тигр, смугаста блискавка, - i незграбна тварюка, що плазує на кошлатому черевi. Мисливцевi соромно слухати такi слова. Тигр - красень; тварюка в печерi - кошлата гидота з кривими лапами. Мисливцевi Ван Луну дуже неприємно, дуже погано...

А проте дисциплiнований Ван Лун акуратно виконував одержане ним розпорядження Риндiна i сумлiнно збирав колекцiї комах - представникiв своєрiдної фауни Венери, хоча й морщився виразно щоразу, демонструючи товаришам новi зразки. Його колекцiя була чи не багатшою вiд гербарiю Галини Рижко.

Втiм, не менш цiкавою була й третя колекцiя, яку старанно збирав Вадим Сокiл, - мiнералогiчнi зразки найрiзноманiтнiших порiд, щедро представлених у мiжгiр'ї, де лежав астроплан. Сокiл охоче пояснював Галинi:

- Справдi, менi пощастило! Навiть не треба шукати i вiдправлятися в розвiдки. Наше мiжгiр'я само по собi є величезним зiбранням всiляких порiд i було б просто соромно не зайнятися їх класифiкацiєю. Микола Петрович мав рацiю, як i завжди. Адже ж вiн одразу, пiсля першої ж таки вилазки, зробив висновок, що це мiжгiр'я виникло внаслiдок якоїсь великої сейсмiчної катастрофи. Нашарування кори Венери зсунулися, наче хтось спецiально для нас ножем зрiзав їх. Як у музеї - пiдходь i вивчай будову кори! А пам'ятаєте, як старий найточнiше визначив з першого погляду напрямок порiд-супутникiв ультразолота? Я, досвiдчений геолог, мiг тiльки позаздрити йому. Нi, в Миколи Петровича безумовно є якась гостра iнтуїцiя, яка допомагає йому розбиратися в найскладнiших питаннях швидше вiд нас усiх, разом узятих! Надзвичайно свiтла голова!