Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Або нi, навiть не так. Адже ж ультразолото зовсiм не обов'язково мусить бути розплавленим. I перед очима збудженої дiвчини вже виникала iнша, не менш фантастична приваблива картина...

Знову праця в шахтi. Обов'язково в шахтi, бо таємниче ультразолото мусить знаходитися десь глибоко пiд поверхнею Венери, адже ж це всiм вiдомо. I знову товаришi один за одним змушенi кинути роботу. їм треба вiдпочити, їм бракує сил. Нiхто не може бути таким наполегливим i самовiдданим, як вона, цього Галя певна, хоча, звiсно, нiколи й нiкому про це не скаже. I, звичайно, вона знову робить останнiй удар киркою. Перед нею вiдкривається величезна печера. Зрозумiло, ця печера аж нiяк не така похмура, як та, з потворою... Вона залита яскравим свiтлом. Посерединi неї, наче неймовiрний велетенський самоцвiт, в якому виблискує золоте полум'я, граючи всiма барвами райдуги, - лежить блискуча багатогранна брила ультразолота! До неї навiть не можна наблизитися, така вона сяюча, вона заслiплює очi, вiд неї в усi боки розлiтаються блискавки, синi, зеленi, червонi холоднi блискавки... Ось воно яке, ультразолото! I Галя приводить Миколу Петровича до цiєї печери, показує йому: будь ласка, ультразолото знайдене, все в порядку!..

Легко зрозумiти, як страждала Галя Рижко протягом цих злощасних п'яти дiб, якi їй довелося провести в каютi, доки не зник бiль i не спав опух. Адже решта працювали, тiльки вона сама лежала, нiчого не роблячи, i навiть заважала товаришам, якi змушенi були ходити бiля неї. Втiм, усе минає,минула i хвороба. Галя взяла, нарештi, участь в спiльнiй роботi.

Вона допомагала Соколовi, який наполегливо шукав ультразолото, але нiколи не розповiдала Вадиму Сергiйовичу про свої мрiї, пов'язанi з цим таємничим елементом, що досi вперто ховався вiд них. За дорученням Миколи Петровича Галя збирала гербарiй зразкiв рослинностi Венери - i це було дуже цiкаво. Колекцiя рослин юрського перiоду! Кожен зразок, який Галя додавала до гербарiю, збагачував не лише ботанiку, а й палеоботанiку - науку про найстародавнiшi, доiсторичнi рослини. Адже досi наука мала справу тiльки з скам'янiлими рештками подiбних рослин або їх вiдбитками, що збереглися в нашаруваннях земної кори. А тепер ученi побачать справжнi рослини юрського перiоду, зiрванi Галею власноручно на Венерi, справжнi оранжево-червонi паростки, бруньки, рiзнобарвнi квiти! Наукову цiннiсть такого гербарiю не можна було порiвняти нi з чим. Галя чудово розумiла це - iз захопленням збирала рослини, щиро радiючи, коли Микола Петрович хвалив її за який-небудь рiдкiсний екземпляр.

Але найчастiше вона подорожувала вдвох з Ван Луном до "печери потвори", як називали вони мiсце пiдземної бiйки з гiгантською вусатою твариною. Побоюючись повторення такої бiйки, Ван Лун пiд час першого ж таки походу по iнфрарадiй знищив дитинчат тварини, якi залишалися в печерi.

- Могли зрости. Тепер безпечно, - лаконiчно повiдомив вiн Галi пiсля того.

Цi подорожi були дуже втомлюючими. Обережний Ван Лун стежив за тим, щоб вони швидко збирали мiнерал, як розпорядився Риндiн, i без затримки переносили його до мiжгiр'я. Академiк побоювався впливу iнфрарадiю на органiзми людей. Iнодi Ван Лун буркотiв:

- Носимо, не знаю, для чого. Забрати з собою на Землю не можна, тiльки кладемо й кладемо. Для радостi Вадима, мабуть.

Втiм, таке було розпорядження Риндiна, який сподiвався все ж таки знайти спосiб захисту iнфрарадiю вiд космiчного промiння.

Думки про iнфрарадiй не давали Галi спокою. її захопило одне цiкаве питання, пов'язане з цим дивовижним елементом.

Iнфрарадiй сильно обпiк їй ногу. В його активностi дiвчина переконалася на власному досвiдi. Але ж вона зазнавала дiї iнфрарадiю дуже недовго. Тодi як же та потвора i її дитинчата? Адже ж вони жили в печерi постiйно, хоч та печера була вкрай насичена випромiнюванням iнфрарадiю. I вiн нiяк не впливав на них. Чому? Потвора не лише не зазнавала шкоди вiд випромiнювання, але навiть, думала Галя, не помiчала його. Iнакше хiба ж вибрала б вона цю печеру для свого лiгва? А її дитинчата? Припустiмо, що iнфрарадiй не впливав на дорослу потвору, тому що на нiй був товстий панцир: хто його знає, може, той панцир так само затримував випромiнювання, як свинець, Галя не знала цього. Проте на дитинчатах панцира ще не було, їх укривала тiльки кошлата шерсть. Чому ж iнфрарадiй не впливав i на них?..

Галя подiлилася своїми думками з Ван Луном i Соколом.

- Гадаю, тварини пристосувалися, - вiдповiв перший. - На Землi теж так, згадайте. Тигр боїться води, бобер не може жити без води, наприклад.

- Так то тигр, а то бобер, - заперечила Галя. - Цiлком рiзнi тварини.