Тепер, коли Капiтан розсмiявся губами, що з'явилися у нього цiєї хвилини, дозволили собi смiятися i офiцери: пiд їхнiми круглими очима раптом виникли такi ж самi губи, що й зобразили смiх.
- Цих риб, - вiв далi Капiтан, - безжально знищували ще нашi далекi предки, кальмари, аж доки не лишилися тiльки малесенькi хатнi породи. А коли на змiну кальмарам прийшли ми, Великi Головоногi Молюски, то життя пiднялося на ще бiльш високий щабель. Ми оволодiли мистецтвом мiжпланетних космiчних подорожей, ми можемо змiнювати нашу зовнiшнiсть за першим-лiпшим бажанням, створюючи будь-якi кiнцiвки i користуючись ними так, як роблять це мешканцi рiзних планет. Нам бракує тiльки одного - умов подальшого життя на нашiй планетi. Вона вмирає, наша планета, - i ми мусимо знайти замiну для неї. Це зрозумiло вам, Номер Чотири? Ми знайдемо замiну нашiй планетi, навiть цiною винищення корiнного населення чужої планети, якщо це буде потрiбно!
Капiтан зробив широкий жест рукою, що з'явилась у нього, окреслюючи простiр навколо мiжпланетного корабля. Вiдразу ж таки аналогiчнi кiнцiвки виникли в обох офiцерiв. Номер Три повторив своєю рукою Капiтанiв жест, а Номер Чотири непомiтно почухав собi вухо, що болiло вiд удару. Проте Капiтан не звернув на це уваги.
- Що скажете ви, Номер Три?
- Наказ буде виконано, Капiтане.
- I вiзьмiть добрих розвiдникiв, щоб копiї були бездоганнi. Штук п'ятнадцять добрих копiй... ну, так, як ми робили це на сусiднiй планетi. Так, Номер Три?
- Так точно, Капiтане.
Командир обернувся до начальника iнформацiї:
- Ну, а вам усе зрозумiло, Номер Чотири?
- Так точно, Капiтане. Щойно ми вивчимо всi зразки, приготуємо копiї, i тодi розвiдники зберуть потрiбну iнформацiю.
- Ось тепер уже все вiрно, Номер Чотири!
Капiтан простягнув руку i поплескав начальника iнформацiї по плечу, що виникло у того на тiлi саме тодi, коли його торкнулася рука командира.
- Дуже добре. Я задоволений вами, офiцери. Можете йти!
2
Теплого серпневого вечора риба у рiчковiй заводi пiд лiсовою галявиною клювала на диво добре. Скинувши з себе сорочку, а потiм i штани, Стьопа Лознiков ледве встигав наживлювати вудки. Вiн весело примовляв:
- Ще окунець... ще плiточка... ох, i здорово клює! Ти б, Петре, теж взявся за ловлю. Та й Захаровi Iвановичу теж не зашкодило б... Таку юшку зваримо для хлопцiв, що аж пальчики оближуть!
Його друг, Петро Селiн, поляскав себе рукою по стегну й лiнькувато вiдгукнувся:
- Неохота... у мене своє дiло є. - I вiн знову заглибився в сторiнки пошарпаного пiдручника, погладжуючи по спинi вiвчарку Джоя.
- Нiчого, Стьопо, працюй самостiйно, - вiдзначив i старший геолог Захар Iванович, зазираючи у вiдерце, де билася спiймана риба. - При такому кльовi ти й сам цiлком впораєшся. Та й пiзнувато вже - незабаром сонце зайде, вистачить!.. Викупаємося ще разок- i я поїду додому готувати юшку. Не заважатиму вашiй ночiвлi на березi рiчки... А це що?-Вiн здивовано пiдвiв голову. Джой скочив на ноги i стривожено дивився вгору.
На сутiнковому вечiрньому небокраї раптом з'явилася яскрава червона смуга. Спочатку коротка, вона немов стрiлою пронизала потiм небосхил i ввiгналася, здавалося, просто в далекий синюватий лiс - десь кiлометрiв з п'ятнадцять звiдси. А ще через кiлька секунд у небi загуркотiв уривчастий грiм, його звуки долинали вiд дивної червоної смуги, що повiльно розпливалася в сутiнi. Джой наїжився i глухо загавкав.
- Метеор! - вигукнув Петро, вiдкидаючи книжку.
- Та нi, не метеор, а вже скорiш крупний метеорит, - сказав Захар Iванович. - Ого, такий гуркiт.
- А може, це мiжпланетний корабель? - озвався Стьопа, забувши про вудочки. - Та ще й не який-небудь там, а з далеких чужих планет... Ну й здорово було б! А чому б i не так, Захаре Iвановичу? - обернувся вiн до геолога.
- Хто ж його знає, - повiльно вiдповiв той. - Фантазувати, певна рiч, можна скiльки завгодно... Втiм, метеорит i справдi дуже великий.
Яскраво-червона смуга в небi вже розтанула. I сутiнки, здавалося, ще бiльш згустилися над землею. З пiвденного боку, звiдти, куди впав метеорит, рiзко й несподiвано промайнув порив вiтру. I знову все затихло. Джой перестав гавкати й улiгся на травi.
- Ну, купатися, так купатися! - рiшуче заявив Петро.
За хвилину галасливе купання було вже в розпалi. Смiючись i вiдпльовуючись, Стьопа рятувався вiд Джоя, що намагався схопити його й витягти на берег: собацi здавалося, що його друг перебуває в смертельнiй небезпецi. А коли Стьопа поринав, то Джой здивовано оглядався i, не знаходячи його, кидався до Петра: адже й тому треба було допомогти.
Читать дальше