Павло Пташинський: Пошук

Переліт закінчувався. У товсте скло зазирали сиві хмари. Попереду вимальовувалась голуба поверхня мілкого моря. Команда з радістю відкоркувала би не одну пляшку шампанського, та дозволена кількість була вичерпана за вісім тижнів перельоту.

Крізь яскраво-прозору поверхню води проступав жовтявий пісок. Він хвилею вбігав на суходіл і ховався в зелених хащах. Знову із хащів пірнав у воду, доки острови лишились позаду, і перед очима команди постав Континент.

Шатл торкнувся глини; заспокоїв своє ревіння, і тоді нога Капітана, ступивши вниз, зняла легеньку куряву.

Попереду були хащі, що переходили в густий ліс, який вкривав пагорби й високу гору.

– До сутінок маємо розбити табір. – наказав Капітан.

Потріскували гілки. До цих звуків приєднався звук шурхотіння, ніби крапель.

Усі прислухались. Звук спинився. Капітан рушив на нього. Тоненька стежинка вела в хащі. Розгорнулась галявина.

Жінки й чоловіки неквапливо займалися своїми справами, хтось гострив палицю, хтось ніс екзотичні фрукти. Без зайвого подиву вони запросили Капітана і команду до себе. Полум’я розгорілось. Засмажили м’ясо. Місцеві розповіли, що це була дуже спритна тварина і, навіть, з людиною вона могла позмагатись. Шаман розкурив люльку і жестом запропонував її Капітанові. Дим був гіркий і приємно тяжкий. Капітан звернув увагу, що його будинок побудований із бивнів тварин.

– Ніхто не хоче бути небезпечним увесь час, – промовив він. І вони далі сиділи в тиші. Її розфарбовувало легке шурхотіння вітру. Спалахом визирало цвірінькання пташки. Шаман запитав, чи користується він записником. Відповідь була – ні.

– Тоді я тебе навчу. – Записник треба тримати при собі і просто пам’ятати про нього – продовжував він. А зараз заплющ очі і подумай, що тобі потрібно найближчим часом. Це має бути щось корисне і тобі, і, бажано, оточуючим. Капітан сидів із заплющеними очима і слідував голосу, що лунав в голові.

– Коли картина готова, – вів він далі – запиши її у записник. – А тоді, – він зробив драматичну паузу і хитро усміхнувся – танцюй. Для Капітана здивування було ледь помітною хвилею серед плаского штилю. – Танцюй і зазирай у свій блокнот, щоб пам’ятати про свої бажання. У його простягнутій долоні виблискували металеві наконечники ніби для стріл. Ледь помітні отвори пропускали нитку.

Капітан одразу звернув увагу, що вони, зважаючи на розмір, дуже важкі. Пізніше, на кораблі, він вирішив перевірити свої припущення.

Шматком ребристого металу з металевою ручкою він пошкодив поверхню подарунка. Доки пил розігрівався у печі, він занурився в думки.

Одна думка чіпляла іншу, та їхнє коло було розірване сигналом про закінчення аналізу.

І він для Капітана був невтішним – цим металом був Осмій – найдорожчий метал на Землі.

Після результату аналізу Капітан був занурений у думки і вирішив прогулятись до моря. Йти треба було далеко до місця, де прірва входить у пісок пляжу. Матрос запропонував скласти компанію. Вони рушили разом.

– От би був тунель з прохолодним повітрям і дахом від спеки. Щоб були стіни скляні, – йдеш, милуєшся природою, – почав мріяти Матрос.

– І щоб вів до моря. – підтримав Капітан.

В його уяві швидко вималювались розгалуження до різних куточків континенту.

Капітан згадав свої думки в лабораторії.

– Осмій, – то лайно зірок.

Матрос усміхнувся на правду.

– А там де одне лайно, – має бути й інше.

Капітан мав на увазі процеси, що відбуваються всередині зірок,і розмірковував, якщо тут існує така кількість важкого металу, мають поряд бути й інші метали, що на Землі називаються дорогоцінними.

Пройшовши далі, Матрос побачив, що у воді щось виблискувало, і повідомив про це Капітанові.

– Б’юсь об заклад, – це воно, – сказав Капітан підводячись.

Матрос радісно посміхнувся.

Стоячи по коліна у морі, вони тримали у долонях золото. Що робити далі, вони вирішили по дорозі.

Ввечері усі спостерігали за дійством, що розгорталось перед їх очима.

Зграя засмаглих і ледь одягнених людей та усміхнена команда стали свідком утворення величезних прозорих труб.

Чотири електромагніти особливої конструкції утворювали силове поле і підігрівали пластик, який рідким виблискував прямо в повітрі.

Великий запас його тримався на шатлі для виготовлення необхідних конструкцій, за розрахунками інженерів. Та в них не було необхідності. Команда мешкала разом з поселенням, хтось іноді на шатлі. Було погоджено використати пластик для побудови тунелю, який би захищав від спеки в дорозі.