Ігор Забєлін - Долина Чотирьох Хрестів

— …і безслідно зникла, — закінчив Берьозкін.

— Так, безслідно зникла. Досі найвірогіднішим вважалося припущення, що вся експедиція загинула або ж серед крижаного поля Північного Льодовитого океану, або ж на пустельному узбережжі. Таких випадків відомо чимало. Так зникла експедиція Брусилова на «Святій Анні», експедиція Русанова на «Геркулесі», одна з партій експедицій Де Лонга після загибелі «Жаннетти»… Але якщо Зальцман врятувався і в дев’ятнадцятому році жив у Краснодарі… Один він врятуватись не міг, це майже виключено.

Дружина налила нам міцного, майже чорного чаю і, щоб не заважати, вмостилася збоку, на тахті. Ми випили по склянці і продовжили розмову.

— З твого тону я догадуюсь, що ти схильний взятися за розслідування, — звернувся до мене Берьозкін. — Точніше — вже почав його.

Далекоглядність Берьозкіна мене не здивувала: ми досить добре знали один одного і вміли вгадувати навіть те, що не вимовлялося вголос.

— Я розумію твої сумніви, — відповів я. — Хроноскоп повинен служити високій людській меті. Але це саме той випадок, коли варто рискнути…

— У мене вже не залишилося сумнівів.

— І добре. Цій експедиції, звичайно, не вдалося зробити великих відкриттів, але що ми маємо справу з актом великої мужності — безперечно. Якщо учасники експедиції загинули в нерівній боротьбі з природою, — а можливо, і не тільки з природою, — наш обов’язок — розповісти про їхній подвиг!

— Чи не простіше взятися за зошити? Може, ваш хроноскоп і не знадобиться? — не без іронії запитала моя дружина; після історії з її листом дружина ставилася до хроноскопа трохи упереджено, точніше, з острахом; справді, коли ти на власному досвіді переконався, що майже кожний день, прожитий тобою, може бути відтворений нa екрані, то мимохіть починаєш замислюватись над власними вчинками…

Ми послухалися мудрої поради і обережно, сторінку за сторінкою, перегорнули обидва зошити. Вони справді були дуже пошкоджені, і не випадково працівникам Краснодарського краєзнавчого музею пощастило дізнатися з них так небагато. Ми могли за допомогою криміналістів зайнятися кропіткою розшифровкою і поновити в зошитах усе, що можна, або довіритись хроноскопу… Зовсім відмовлятись від першого шляху ми не збиралися, проте більше влаштовував нас другий: він давав можливість зекономити час і перевірити апарат. Почати хроноскопію ми вирішили з останніх сторінок другого зошита. Вони були майже цілі, але списані вкрай нерозбірливою, слабою рукою ледве живої людини. Рядки часто уривалися, потім Зальцман, наче зібравшись з силами, повертався до них знову… У нас склалося враження, що на цих сторінках Зальцман, втрачаючи останні сили, намагався записати щось дуже важливе, таке, чого він ні в якому разі не мав права забрати з собою в могилу. Ми не сумнівалися, що розшифрування цих сторінок дасть змогу довідатись про головне: що трапилося з експедицією і чи збереглися результати її досліджень…

Уже збираючись іти в інститут до Берьозкіна, я згадав, що в одній з книг є список учасників експедиції Жильцова. Я швидко знайшов і прочитав.

1) Жильцов — начальник експедиції, гідрограф;

2) Черкешин — командир корабля, лейтенант;

3) Мазурін — науковий співробітник, астроном;

4) Конопльов — науковий співробітник, етнограф і зоолог;

5) Десницький — лікар;

6) Говоров — помічник командира корабля.

— Цікаво, — тільки й зміг вимовити Берьозкін. — Про Зальцмана нема навіть згадки!

Берьозкін дивився на мене, очевидно чекаючи на негайне пояснення, але я й сам нічого не розумів.

— Ось що, не будемо даремно морочити голову, — запропонував я. — Хроноскоп чимось та допоможе нам. Ходімо в інститут.

Хроноскоп стояв у окремому приміщенні, в робочому кабінеті Берьозкіна. Настроїти апарат було справою кількох хвилин. Я вмостився у зручному кріслі навпроти екрана (за мовчазною згодою, хроноскопом розпоряджався Берьозкін). Я трохи нервував, хотілося, щоб якнайшвидше було дане завдання хроноскопу, але Берьозкін, ніби навмисне, не поспішав; він теж хвилювався і вдесяте перевіряв самого себе. Нарешті, важко сів на стілець і сказав:

— Посидьмо. — Він посміхнувся трохи ніяково і додав: — Як перед далекою дорогою.

Берьозкін вимкнув світло. Кілька хвилин екран залишався зовсім темним; потім він просвітлів, але зображення з’явилося не зразу, а коли з’явилося — ми побачили людину, що валялася на соломі; прикрита старою шинельчиною, вона кидалася в гарячці, і губи її ворушилися — певно, людина марила: у руці людина тримала зошит — той самий, сторінки якого потрапили до хроноскопа і дали можливість відновити картину часів громадянської війни.