Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон

Але ж О. Ю. Шмідт не заперечував існування Фаетона і його загибелі. Ось що він казав з цього приводу: «Багато мінералологів, котрі займаються вивченням метеоритів, пояснюють тотожність складу останніх з Землею тим, що метеорити створилися внаслідок розпаду, вибуху планети, яка колись існувала. Але цей аргумент так само добре діє у зворотному напрямі — Земля створена із метеоритів» («Чотири лекції про теорію походження Землі», Академія Наук СРСР, 1949, стор. 63).

Отже, О. Ю. Шмідт гадав, що після вибуху Фаетона із його залишків могла створитися наша Земля. Виникає запитання: з чого ж тоді створилися інші планети, що в сотні разів більші від Землі? Невже й на їхнє створення вистачило фаетонської речовини?..

Микола висловився так: «Про вірогідність теорії О. Ю. Шмідта сперечатись не буду — хай кожен про це судить сам. Я ж у цьому питанні приєднуюсь до поглядів академіка В. Г. Фесенкова.»

Редактор науково-популярного журналу, якого я попросила ознайомитися з нашою стенограмою, виявився прихильником гіпотези О. Ю. Шмідта. Доведеться відновляти скорочені сторінки — можливо, це якось допоможе Миколі у цій дискусії.

10 травня . Я сказала Миколі, що науково-популярний журнал зацікавився його гіпотезою. Але Микола мовби не почув моїх слів. І взагалі, з ним діється щось таємниче. Став похмурий, неговіркий. Щоправда, ота його похмурість спрямована кудись у глибину власного «я» — зі мною він ніжніший, ніж будь-коли. Проте й ця ніжність здається мені болючою, виснажливою. На нього впав якийсь жорстокий тягар.

3 вересня . Миколу арештували! Його тримають у слідчому ізоляторі КДБ. Не хочу вірити, що це серйозно. Не здатна ні писати, ні навіть думати.

30 вересня . Я починаю ненавидіти матір. Коли я готувала для Миколи передачу, моя люба матуся накинулася на мене з докорами:

— Ти збожеволіла! Не смій… Якщо твого Миколу взяли чекісти — забудь як його звати. Воно й видно, що тебе смажений півень ні разу не клюнув.

Які ж вони залякані — київські міщани! А може, моя мати не міщанка? Хіба вона винна, що було все оте культівське?.. [6] Ідеться про культ Сталіна. Я почала плутати, що діється на землі, що — на Фаетоні…

Цілком можливо, що Микола перебільшує небезпеку атомного вибуху на Прип'яті. Це в нього від власної гіпотези про загибель Фаетона. Так вжився у фаетонську трагедію, що почав дивитися на земне життя очима фаетонця. Зі мною інколи відбувається те ж саме. Але не може бути, щоб стільки вчених не помітили жахливої небезпеки. Чорнобиль так близько від Києва!..

Та я зараз думаю не про це. Якщо Микола навіть перебільшує… Боже, хіба ж за це можна людину кидати в тюрму?

Пригадую його летючки. Це ж я їх друкувала! Отже, я також винна в його арешті. Микола справді висловлювався необачно. Знаю: він звертався навіть до ЦК. З ним ніхто не захотів розмовляти. Але ж звинувачувати відділ науки Центрального Комітету — це вже забагато!..

Написала оці рядки — й подумала: а чи я не зраджую Миколу? Лоча ніколи б не засумнівалася в помислах і діях свого Акачі.

Наступна передача — 27 жовтня. Про побачення до кінця слідства не варто й мріяти. Проте я не певна, що побачення взагалі можливе. Микола пропонував мені вийти за нього заміж, але я відповіла: поки що до цього не готова.

Чи коли-небудь історики розкажуть до кінця про погрозливий перст і його гіпнотичну властивість?..

Уже він зморщився й висох, мов кострубатий сук на трухлявому дереві, вже за ним ні певності, ні сили; вже й сам володар підіймає свій перст без віри в те, що він здатний когось налякати; вже дихають жаданою волею нові історичні вітри… Та мозок людини без захисної плівки фанатизму почуває себе незатишно. Йому боязко залишатися сам на сам із цілим Всесвітом. Були колись руки, з яких він одержував гладенькі, нешкарубкі істини. Вони вкладалися в клітини мозку без болю й напруги. А вітер, — новий, незвичайний вітер, — зірвавши ту плівку, заглянув до кожної клітини, вимів звідти старий мотлох, і мозок на деякий час виявився незаселений. Заходьте, нові істини, вмирайте і знову народжуйтесь, але ніколи не будьте ляльковими — такими, які виготовляються із пап'є-маше…

Тут і виникає найбільша трудність: нові істини ще не навчилися ходити. Вони ледве звільнилися від пелюшок, їм ще треба зміцніти і трохи підрости.

Тим часом знову підводиться погрозливий перст. І нікого це не дивує. Навпаки: ніби ждали, ніби потай благали, щоб він з'явився. Бо важко лишатися з відкритим для думання мозком. Значно легше сховатися під захисною плівкою. Ні вітер не обпікає твого мозку, ні зорі не колють його своїм промінням. А Всесвіт стає вузенький і затишний — може вміститися в стінах твоєї домівки.