Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон

Чаміно прийшов до них тоді, коли, на його думку, третій уже не зайвий. Він був зодягнений у білий одяг зрілого чоловіка, що скидався на хітон. Такий самий одяг він приніс і для Миколи.

Лоча віднині також буде носити не напівпрозорий одяг дівчини, що міцно облягає постать, а значно строгіший одяг заміжньої жінки. Їй, заміжній жінці, належить виношувати дітей, годувати їх груддю, тож дівочий одяг для неї вже не годиться. Це загальний звичай Фаетона, якому скоряються усі жінки.

Чаміно повів їх по добре освітлених лабіринтах. Нарешті Микола діждався пояснень, яких вимагав від Лочі.

— Тебе не здивувало те, що ти в нас побачив? — хитрувато усміхаючись, запитав білкастий Чаміно і, не чекаючи на відповідь, заговорив знову: — Як бачиш, ми можемо вільно розмовляти не лише в кімнаті Лашуре. Тепер ми володіємо потужною електростанцією. Вона за оцими дверима…

Чаміно відчинив металеві двері, які під час прогулянки з Лочею бачив Микола.

Зали майже порожні. Підлога вимощена гранітними плитами, стіни оздоблені пластмасами, схожими на алюміній. У підлозі можна було помітити квадратні люки.

Електростанцією керував електронний мозок, який містився в одному з численних залів, а водневі реактори було закладено в дуже глибоких надрах. Там же відбувалося розщеплення води. Кисень надходив у житлові приміщення, а водень використовувався в реакторах. Це зразу поліпшило атмосферу надр.

Усе, що бачив Микола, — і широкі лабіринти вулиць, і площі з фонтанами, — тільки могутнє технічне серце нової держави, потай від Безсмертного заснованої прибічниками Чаміно в надрах планети. Сама ж держава сягала досить далеко, в ній жило кілька мільйонів людей…

За десятками металевих дверей, які вони зараз проходили, панував електронний мозок. Він виробляв метал, оберігав державу від дії шахо-контролю, сигналізував про найменшу небезпеку.

— Стривай! — нетерпляче вигукнув Микола. — Як можна сховати цілу державу?

— На поверхні планети це неможливо, — відповів Чаміно. — Тут же нам поки що вдається зберегти таємницю. Я розумію, що ця таємниця не може бути вічна. Але нам вона потрібна іще на кілька обертів. Доки ми підготуємось до великої війни проти Безсмертного…

— Дивно ти почав готуватися до цієї війни, — похмуро зауважив Микола. — Сам, без народу…

Ці слова, мабуть, дійняли Чаміно до живого. Але він не виказав образи, пояснив спокійно, розважливо:

— Не слід робити передчасних висновків, Акачі. Ти ще не знаєш, як живе і що думає наш народ…

Історія фаетонських надр знає чимало випадків, коли із розтоплених глибин планети вихоплювалась вогняна лава і вщерть заповнювала сотні вулиць, площ та переходів, знищуючи мільйони біловолосих. Остання така катастрофа відбулась п'ятдесят обертів тому. Затоплені лавою надра вважались непридатними для життя, пункти контролю викреслювали ці райони зі своїх карт. Ніхто їх не розкопував, бо коли лабіринти, що виникали здебільшого стихійно, так близько підходили до мантії Фаетона, повторення катастроф ставало б неминучим. Планета чинила опір людям, які намагалися пристосувати її надра для життя, вона викидала їм назустріч вогненну рідину, що, поволі гуснучи, надійно закупорювала всі отвори. Так жива кров закупорює проколи у людському тілі…

Штаб вирішив організувати подібну «катастрофу». До повстанців приєдналися ще кілька талановитих інженерів, вірних друзів Лашуре. Вони сконструювали потужні апарати з надзвичайною променевою силою. Куди падало їхнє проміння, там надра планети одразу ж починали кипіти, перетворюючись на розтоплену лаву.

В повстанському районі створилися велетенські порожнини, які згодом дали широкі можливості для розселення людей, а вся маса розтоплених мінералів опинилася в лабіринтах «першого поверху» держави Безсмертного. Жертв не було — для цього обиралися безлюдні печери.

Та поліпшення життєвих умов для кількох мільйонів осіб не вичерпувало програми Штабу — це був тільки початок його діяльності. Треба думати про велику революцію. Проте велика революція вимагала могутньої техніки. Одного реактора вже було замало, а збудувати справжню електростанцію, — таку, якими володіє Безсмертний, — власними силами повстанці не могли.

Лашуре, ризикуючи життям, полетів над крижаним океаном. Треба шукати допомоги на Материку Свободи…

Та як можна допомогти, коли немає жодних засобів сполучення? Ні космос, ні атмосфера, ні поверхня планети для таємного перевезення вантажів непридатні: жерці Безсмертного виявили б одразу гравітаційні кораблі Материка Свободи, і це могло б спричинитися до згубної війни.