Володимир Бабула. - Планета трьох сонць

Краус підскочив і прикладом гвинтівки збив птаха на землю. Мак-Гарді, опам’ятавшись, швидко наступив на нього ногою.

То була дивовижна істота з міцним циліндричним тілом і маленькими товстими крильцями, якими вона трохи нагадувала пінгвіна. Тіло кінчалося круглою головою з широко роззявленою пащею.

Це зовсім не птах, а літаючий ссавець! — міркував Краус. — А як ця потвора літає? Такі крильця навряд чи піднімуть її.

Дивно… — крутив головою Мак-Гарді. — Можливо, вона використовує принцип ракети?.. Але навіщо сушити собі цим голову, — ми ж не на біологічній екскурсії…

Правильно, ходімо далі! — коротко сказав Краус.

Подібних сюрпризів праліс ховав у собі чимало, але нарешті мандрівники щасливо пройшли хащі.

Повернули праворуч. На узліссі росла густа стеблиста трава, в якій увесь час заплутувались ноги. Довелося йти отак ще з кілометр, аж поки вийшли на голу рівнину, що кінчалася скелястим гребенем, — безперечно, вулканічного походження.

Проксима сходить, це дуже добре! — вигукнув Грубер, показуючи на сяйво над скелястим гребенем.

Подорожні зупинились, пригасили ліхтарики і чекали, доки з’явиться червоне світло.

Аж ось раптом Краус припав до землі. Мак-Гарді до болю стиснув руку Грубера, а Грубер затремтів усім тілом.

Усі з жахом дивилися на скелю.

Над нею в сяйві Проксими чітко вимальовувався силует якоїсь людини. За формою голови й тіла можна було подумати, що це — чоловік невисокого зросту, немов одягнутий у довгополий фрак. Він стояв нерухомо і дивився кудись удалину. На круглій голові в нього, здавалось, був капелюх, або він мав великі круглі вуха. Постать була надто далеко, щоб розглянути її детальніше.

Збігали секунди, тяглись хвилини, а постать усе ще не рухалась…

Чи не статуя це часом? — прошепотів нарешті Краус.

Мак-Гарді затулив йому долонею рота, бо дивна постать трохи повернула голову.

Гаууііі, - пролунало в нічній темряві.

Постать повільно підняла руки, а з ними й фрак, підігнула ноги й одірвалась од скелі. Як примара, піднялася в повітря. Фрак перетворився на крила, якими вона кілька разів махнула. Через мить її вже не стало видно.

Повернемось? — затинаючись запитав Мак-Гарді.

Грубер схопився перший і побіг униз зі скелі. Вже біля підніжжя гори він спіткнувся і з зойком упав на землю. Повз нього, не зупиняючись, промчали Краус і Мак-Гарді.

Допоможіть, я зламав ногу! — заволав услід їм Грубер.

Однак його супутники навіть не озирнулись. Мак-Гарді забіг просто в трясовину. Краус за ним. Земля під ними розверзлась; вони одчайдушно махали руками і марно шукали опори, за яку можна було б ухопитись.

Мак-Гарді почав кликати на допомогу. А Грубер тим часом рачки доповз до трясовини.

Собаки, вас слід було б лишити гинути, як ви хотіли це зробити зі мною!

Хапаючи ротом повітря, він з великим напруженням підвівся, стогнучи від болю, зламав з куща довгу гілку, присунувся ближче і простягнув її Мак-Гарді. Той судомно схопився, підтягнувся до берега. Вирвав гілку у Грубера з рук і, тримаючись за кущ, підсунув її до Крауса. Як тільки той вирвався з трясовини, обидва знову кинулися навтьоки.

Грубер схопив камінь і шпурнув його їм навздогін, потім ще і ще…

Мак-Гарді скочив у джунглі, як людина, що зовсім втратила розум.

Десь у кроні дерев почувся глухий удар, і одразу ж по тому він відчув сильний біль у спині. Потім — знову удар. Повз його голову пролетів круглий предмет, — камінь, пожбурений Грубером.

По нас стріляють! — закричав Мак-Гарді до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зірвавши з плеча гвинтівку, він натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрілянина.

Захищайся, не стій як стовп! — кричав Мак-Гарді.

Я загубив рушницю… Швидше тікаймо!

Зупинилися тільки біля підземного лабіринту. Сіли на землю і довго не могли перевести дух.

Що ж тепер? — запитав Мак-Гарді. — Це була твоя ідея!

Не скигли. Ходімо краще до річки та виперемо одяг, бо ми скидаємось на опудала.

А що з Грубером?

Хай зглянеться на нього Господь бог, — може, якось доповзе. Адже од зламаної ноги не вмирають…

Грубер справді незабаром приповз. На кожному плечі він тягнув по рушниці.

Найкраще було б вас постріляти, боягузи! — хрипів він. — Ну, я ще з вами розрахуюсь… Що ж ми скажемо Молодіновій?

Що, що! Що ти побачив літаючого квартянина, побіг за ним по схилу і зламав собі ногу. Що ж іще?