Володимир Бабула. - Планета трьох сонць

Тепер уже всі гуртом оглянули місце, де було знайдено останній ящик, — лазили на дерева, розгортали й трусили кущі — і все марно.

Дивіться, дивіться! — вигукнула Алена, нахиляючись до землі.

На м’якій глині виднілися свіжі сліди якоїсь тварини. Вона явно ходила на двох ногах, і на кожній мала по чотири пальці.

Ходімте по слідах! Не виключено, що їх лишила якась вища істота, — можливо, мислячий мешканець Кварти.

Вона одразу ж подалась у похмурий праліс. За нею — Северсон.

Куди ви? — затримав їх Навратіл. — Для подорожі в джунглі треба озброїтися, з голими руками вирушати туди не можна. Крім того, всім іти не варто, треба комусь подбати про «Стрілу»… До того ж, Алена повинна дослідити тутешню рослинність. Не забувайте, що нам треба якнайшвидше знайти будь-які джерела харчування.

Я виявила ці сліди, а тепер повинна братись до ботаніки?! — обурилась Алена. — До того ж, мої апарати лежать десь у піску… Признайтесь: ви просто боїтесь за мене?

Навратіл знизав плечима:

Ходімо краще готуватись до майбутньої розвідки. Йдеться не тільки про сліди. Я не дуже вірю у ваших квартян… — перед літаком Навратіл зупинився і здивовано підвів густі брови. — Ви йшли останнім, Краусе? То було не дуже обачно — лишати двері літака відчиненими.

Я справді йшов останнім… — збентежено відповів Краус. — Але двері зачинив, пам’ятаю твердо. Може, вітер…

Вітер? — перепитав академік. — Але ж зараз повний штиль!

Краус швидко забіг до літака.

Погляньте, тут хтось був! — показав він на розкидані по підлозі чашки, які після сніданку лишились на столі. — Мабуть, сюди проникла якась тварина, бо мисляче створіння їх просто забрало б… Але постривайте: одна, дві, три…

Чотири! — охнула Алена. — Двох не вистачає!

Так, дві чашки зникли, і знайти їх не вдалось.

Може, справді квартяни? — неначе сам себе запитав Навратіл. Він вийшов із літака, пильно роздивився навколо. — Еге, друзі, та тут сліди! Такі самі, як і оті, в джунглях!.. — академік пройшов кілька кроків і знизав плечима. — А ось тут вони зникають, — так, ніби загадкова істота випарувалась у повітря…

Це здавалось неймовірним, але кожен міг переконатись на власні очі: сліди зникали там, де вони мусили бути найвиднішими.

Що ж це за істоти? Може, вони для нас небезпечні? — міркував уголос Краус. — Чи мають вони зброю?

Груберу, який понад вісім років тішив себе думкою про зустріч із квартянами — «майбутніми рабами», — стало страшно.

Може, нам із Краусом слід одразу ж узятись за ремонт літака? — звернувся він до Навратіла. — А ви тим часом оглянете околиці. Не виключено, що незнайомі істоти мають житло десь недалеко від нас.

Це слушно, — погодився Навратіл. — Ми вирушимо в дорогу негайно.

Крім механічних пилок та найнеобхідніших приладів, вирішили взяти й зброю — звісно, про найгірший випадок. Слід було уникати будь-яких конфліктів, берегти природу й життя незнайомих тварин та істот.

Що глибше просувалась у джунглі невеличка експедиція, то важчою ставала дорога. Сліди загадкового створіння незабаром загубились у хащах.

У цьому напрямку ми далеко не проберемось, — сказав Северсон, що йшов перший. — До того ж, ми не натрапили досі ні на одну річ, яка свідчила б про будь-яку цивілізацію. Тут немає навіть протоптаних стежок. Мабуть, краще повернутись до моря й вирушити в глиб континенту річкою, яку ми бачили недалеко звідси.

Авжеж, — погодилась Алена. — Понад річкою можна швидше виявити яке-небудь селище.

Групка звернула праворуч, продовжуючи продиратись крізь плетиво ліан. Хащі були такими густими, що довелося ввімкнути кишенькові ліхтарики. Їхнє світло в кількох місцях потривожило дивних дрібних птахів. Тріпотливим льотом вони втікали від небажаних гостей у крони дерев. Поки що це були єдині живі створіння, з якими зіткнулась експедиція.

Години через дві, подолавши хіба метрів триста, вчені несподівано вибрались на узлісся. Вони стали на березі річки, про яку згадував Северсон, і з захопленням дивились на чудні рослини, що коливались над гладінню води.

Таких прекрасних і таких величезних квітів я ще ніколи не бачила! — вигукнула Алена.

Хочеш, нарву тобі букет? — запропонував Северсон. Він схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього під рукою. Велика квітка опустилась майже до землі і одразу ж знову піднялася.