Герберт Веллс - Невидима людина

З одної дуже прикрої причини, яка зараз стане ясною, наше оповідання доводиться тут знову перервати. Поки все оте відбувалось у вітальні й містер Гакстер стежив за містером Марвелом, що палив люльку біля воріт, ярдів за дванадцять далі містер Гол і Тедді Генфрі з превеликим подивом розмовляли на єдину тоді в Айпінзі тему.

Раптом у двері вітальні щось сильно стукнуло, розлігся голосний крик, а потім… усе стихло.

– Е-гей! – гукнув Тедді Генфрі.

– Е-гей! – відгукнулося з пивниці.

Містер Гол усвідомлював речі повільно, але певно.

– Щось там негаразд, – сказав він і відійшов од прилавка до дверей вітальні.

З виразом напруженої уваги на обличчях, із задумою в очах вони з Тедді Генфрі підійшли до дверей вітальні.

– Щось сталося, – сказав Гол, а Генфрі підтакнув головою.

На них війнуло неприємним запахом хімікалій, і з кімнати почулися притишені звуки швидкої розмови.

– Чи все там у вас гаразд? – постукавши у двері, спитав Гол.

Приглушена розмова враз увірвалася, на мить настала тиша, а тоді знову заговорили пошепки, і хтось скрикнув: «Ну, ні, не треба!» Потім раптом почулася метушня, стук перекинутого стільця і шум короткої боротьби. І знову тиша.

– Що там за дідько? – півголосом вигукнув Генфрі.

– Чи все у вас гаразд? – повторив містер Гол.

Вікарій озвався якимось дивним уривчастим голосом:

– Цілком. Прошу… не перешкоджати.

– Дивно! – зауважив містер Генфрі.

– Дивно! – згодився містер Гол.

– Каже «не перешкоджати», – сказав Генфрі.

– Я не чув, – сказав Гол.

– І хтось сопів, – додав Генфрі.

Вони стояли, прислухаючись. У вітальні почали знову розмовляти швидко і притишено.

– Я не можу, – заявив містер Бантінг, підвищуючи голос. – Кажу вам, сер, я не хочу!

– Що таке? – спитав Генфрі.

– Каже, що не хоче, – пояснив Гол. – Але то ж він не до нас говорить, правда?

– Це насильство, – сказав у вітальні містер Бантінг.

– Насильство, – повторив Генфрі. – Я виразно чув.

– А хто це говорить тепер? – спитав містер Генфрі.

– Містер Кас, здається, – відповів Гол. – Ви що-небудь розібрали?

Тиша. Долинали якісь неясні звуки.

– Здається, стягають зі столу скатертину, – сказав Гол.

За прилавком з’явилася місіс Гол. Чоловік знаком попросив її не галасувати й підійти до них, але місіс Гол була жінка завзята. Вона розкричалася:

– Чого ти стовбичиш там і прислухаєшся, Голе? Чи тобі роботи нема, та ще й у свято?

Містер Гол пробував усе їй пояснити мімікою та жестами, але уперта жінка ще більш розходилася. Тоді приголомшені Гол і Генфрі навшпиньки відступили до неї і, розмахуючи руками, взялися пояснювати їй, у чому річ.

Спершу місіс Гол зовсім відмовилась вбачати щось незвичайне в тому, що почула, а потім звеліла Голові мовчати, поки розповідатиме Генфрі. Вона схильна була вважати все це за дрібницю, – може, там просто пересували меблі.

– Я чув, як він казав «насильство», – запевняв Гол.

– І я чув те саме, місіс Гол, – ствердив Генфрі.

– А може… – почала місіс Гол.

– Ш-ш! – прошипів містер Тедді Генфрі. – Чи це не вікно відчиняють?

– Яке вікно? – не зрозуміла місіс Гол.

– Вікно у вітальні, – пояснив Генфрі.

Всі пильно дослухалися. Місіс Гол, не бачачи нічого, дивилась просто себе на світлий отвір дверей заїзду, на білу залюднену дорогу і на фасад Гакстерової крамниці, залитий червоним сонцем. Раптом у Гакстера відчинились двері, і сам він вискочив на вулицю, жестикулюючи і вирячивши від подиву очі.

– Гей! – зарепетував Гакстер. – Держи злодія! – Він перебіг вулицю і зник за ворітьми двору.

Водночас із вітальні почувся гамір і стукіт вікна, що хтось зачиняв.

Гол, Генфрі й всі, хто був у буфеті, висипали стрімголов на вулицю. Вони побачили, як хтось метнувся за ріг, у напрямі поля, а містер Гакстер виконав у повітрі складний стрибок і впав долі. Люди на вулиці здивовано зупинялися, а дехто й собі кинувся бігти.

Містер Гакстер лежав нерухомо, Генфрі нахилився глянути, що з ним сталося, а Гол і двоє робітників з буфету, вигукуючи щось нерозбірливе, підбігли до рогу й побачили, як містер Марвел зникав за церковним парканом. Дійшовши хибного висновку, що це й є невидима людина, яка раптом стала видимою, вони помчали слідом за Марвелом. Але не пробіг Гол і двадцяти ярдів, як голосно скрикнув від подиву і полетів сторчака, зачепившись за одного з робітників і потягши його за собою на землю. Його штовхнуло так, як штовхають під час гри у футбол. Другий робітник, обернувшись, подумав, що Гол просто спіткнувся, і побіг далі, але враз спіткнувся так само, як і Гол. Перший робітник, що силкувався встати, дістав такого стусана в бік, який звалив би й вола.