Олесь Бердник - Марсiанськi 'зайцi' (на украинском языке)

- Ми не карлики, - образився Андрiйко. - Ми дiти.

- Дiти? - здивувався марсiанин. - Хiба у вас дiти будують машини i ракети? Це дуже дивно. Я нiчого такого не бачив у передачах iз Землi.

- Ми нiчого не будували, - нiяково пояснив Андрiйко. - Ми пробралися в ракету "зайцем"...

- Зайцем? - обличчя марсiанина набрало зовсiм кумедного виразу. - Що це значить? Я знаю, що заєць - така маленька тварина на вашiй планетi... Ви вмiєте перетворюватись у тварин?

Надiйка засмiялася. Не стримався i Боря. Вiн хихотiв, тримаючись руками за живiт.

- Ви не так розумiєте, - пояснив Андрiйко. - Пробратися "зайцем" - це значить так, щоб нiхто не помiтив...

- Ай-я-яй! - похитав головою марсiанин. - Хiба ж так можна?

- Так дуже хотiлося на Марс! - виправдовувався Андрiйко.

- I потiм... там сперечаються...

- Хто сперечається?

- Всi. I вченi, i просто люди. Чи є життя на Марсi? Однi кажуть, що нема, що на Марсi тiльки пустелi та вулкани, другi кажуть, що там є мохи i чагарi, а деякi вважають, що є навiть розумне життя...

- А ви як думали? - поцiкавився марсiанин.

- Ми вiрили, що на Марсi є люди. Через те й полетiли "зайцем". Ми дуже вiрили, повiрте нам! А то б хiба полетiли?..

Марсiанин замислився, прошепотiв розчулено:

- Вони дуже вiрили. Це приємно, це прекрасно... - Раз так, - голосно додав вiн, - тодi я вам покажу все.

- Що? - вигукнули дружно дiти.

- Побачите самi, йдiть сюди.

Марсiанин пiдвiв дiтей до сферичного апарата. В ньому вiдчинилися дверi.

- Заходьте...

- А собака? - захвилювався Андрiйко. - Де Топ?

Собака ображено сидiв у куточку, бiля якихось приладiв. Вiн урятував дiтей, i його ж забули! Така думка була написана на його розумнiй мордi.

- Топ! Iди сюди. Ти, брат, не ображайся. Сам бачиш, якi чудеса.

Собака радiсно гавкнув i стрибнув слiдом за дiтьми в отвiр сфери. Дверi тихо зачинилися. Апарат колихнувся. Навколо попливли сiрi струменi, майнуло зоряне небо. Десь рядом тихо заграла нiжна музика.

- Куди ми летимо? - пошепки запитав Андрiйко.

- Не бiйтеся, все буде гаразд, - заспокоїв марсiанин, який стояв перед пультом. - Ви все зараз узнаєте.

- А скажiть, дядю марсiанин, - несмiливо озвалася дiвчинка, - чому ви не прилiтаєте на Землю? Адже у вас така технiка! Вища, нiж у нас!

- Ми прилiтали, - таємниче вiдповiв марсiанин. - Давно прилiтали...

- Ну да, - не повiрив Андрiйко. - Ми б знали...

- Правда, - пiдтвердив марсiанин. - Тiльки тодi на вашiй планетi жили дуже темнi люди. Вони боялися нас, поклонялися нам, гадаючи, що з неба спускаються боги.

- Ото дурнi! - зверхньо засмiявся Боря. - Я б не злякався.

- Е, та ти, хлопче, забув, що вони не знали нiчого про iншi планети. Не знали навiть того, що Земля кругла. Вони поклонялися кожному каменю i дереву, не те що iстотам, якi спускалися з неба...

- А й правда, - згодився Андрiйко. - Ще нашi дiди й баби вiрили, що небо стоїть на залiзних стовпах, а на небi живуть ангели.

- От бачите...

- А чого ж ви тепер не прилiтаєте?

- Тепер зовсiм iнша справа. Всi жителi Марса давно вже переселилися до iншої зiрки, на кращу планету...

- Чого? - злякалися дiти.

- Як-то чого? А хiба у вас на Землi не буває так... Перша хата стає тiсною, малою, i тодi господарi будують собi кращу - свiтлiшу, просторiшу, де краще жити i розвиватися. Ви ж бачите - на Марсi зараз холодно, пусто, мало повiтря. Ми знайшли бiля iншого сонця гарну планету з густою атмосферою, з буйною рослиннiстю, побудували багато космiчних кораблiв i переселилися...

- Ой як здорово! - вигукнув Андрiйко. - Оце так технiка! А чого ж ви на Землю не переселилися? Це ж зовсiм близенько...

- Не можна. Бо у вас тяжiння у три рази бiльше. А хiба можна було б завжди жити, маючи потрiйну вагу?

- Е, нi! - жваво озвався Боря.

- Ото ж бо!

- А чого ж ви не передали нам своїх винаходiв? Марсiанин тихенько засмiявся.

- А ви гадаєте, що це буде цiкаво i корисно? Хiба у вас на Землi нема людей, якi користуються телевiзором, або машиною i не знають, як вона влаштована? Уявiть собi, що зникли механiки та iнженери, якi розумiють конструкцiю. Що сталося б? Люди повернулися б до палицi i воза, а може й знищили б себе, необережно поводячись iз небезпечними винаходами. Так i тут. Ми ждали, доки наука Землi пiднiметься самостiйно до такого рiвня, щоб можна було їй передати нашi вiдкриття, не боячись, що люди Землi погублять себе. Такий час пiдходить. Саме для цього знаходимось на Марсi я i мої товаришi.

- То тут вас багато?

- Нi, не багато. Ми прилетiли сюди рокiв сто тому. Ви знаєте про супутники Марса?

- Фобос i Деймос! - вихопилось у Андрiйка.

- Правильно. Так тi супутники - штучнi кораблi. На них ми прилетiли вiд iншої зiрки, де зараз живуть марсiани...