Микола Дашкієв - Загибель Уранії

«Крихітка» ніби тільки й чекала цього доторку. Звідкись з ніші за клешнями вихопились тонкі сяжки, обмацали паличку, відштовхнули її геть.

— Заспокойся, дурненька! — сказав Дейв, простягаючи паличку вдруге. — Це безпечно!

Споруда прореагувала зовсім не так, як сподівався Дейв. Замість того, щоб завмерти, вона повільно піднялась на лапах-шасі і, погрозливо простягаючи клешні, посунула вперед. Скидалось, ніби й справді в оцій конструкції, де немає ні краплинки живого, прокинувся жорстокий і хижий інстинкт первісної тварини.

— Стоп!..

Споруда заклякла на місці, потім повільно опустилась.

— Ось бачиш? — Дейв обернувся до брата, незадоволено поморщився. — Я не критимусь перед тобою: моє бажання зробити «Крихітку» здатною до боротьби за існування призвело до того, що вона дедалі частіше починає виявляти ознаки свавілля…

— Ну, що ж, ти дав їй завдання боротися за існування яким завгодно чином, то й скаржитись не випадає… — промовив Рум. — Єдине, що тобі лишається, — це навчити її відрізняти справжню небезпеку від уявної.

— Ти, може, захочеш, щоб вона жертвувала собою заради загальної справи? — засміявся Дейв. — Цього, мабуть, не буде ніколи… — він глянув на годинника. — Стривай, я покажу тобі дуже цікаву річ… «Крихітко» — увага! Хай протягом години трапиться що завгодно; хай ти почуєш який завгодно сигнал — не рухайся з місця! Не рухайся з місця! Не рухайся з місця, аж доки я не промовлю: «Вперед!»

На барабанах пам'яті зафіксувались електромагнітні сигнали, на які перетворились звуки голосу Дейва, проаналізувались, порівнялися з відповідниками і лягли сигналом запису нової команди.

— Пильнуй!.. — Дейв ухопив брата за руку. — Зараз ти побачиш боротьбу між «страхом» і «почуттям обов'язку» машини…

Збігло ще кілька десятків секунд. Здалеку долинуло неголосне завивання сирени.

«Крихітка» вмить підхопилась, напружилась, готова рвонутись і помчати вперед на повну потужність свого ядерного реактора. Але електронна пам'ять загальмувала рухи споруди. Клешні злагоди підігнулись, вона кволо, ніби неохоче опустилась. А сирена все завивала й завивала. «Крихітка» почала підводитись вдруге — повільно, як тварина, що побоюється удару.

— Лежати! — голосно вигукнув Дейв.

«Крихітка» завмерла, проте вже не опустилась. Гуркіт двигунів у її металевому череві наростав, голоснішав, і раптом злагода, незважаючи навіть на команду «Стоп!», рвонула з місця і помчала навпростець у протилежний кінець полідрому.

— Цікаво, га? — блискаючи очима, засміявся Дейв. — «Страх» переміг… Насправді після сирени ввімкнулось спеціальне реле, яке подає тільки одну команду: «Найкоротшим шляхом — до сховища!» Для кожної з електронно-обчислювальних саморухомих злагод нашого інституту сирена асоціюється з найбільшою небезпекою…

— А що ж це за сирена? — поцікавився Рум.

— Незабаром над нашою територією пролітатиме Зоря Кейз-Ола. Сам розумієш, зовсім небажано, щоб фотографії саморухомих злагод потрапили до генерального штабу Монії.

Рум промовчав і тільки пізніше, коли над багряними хмарами невисоко над обрієм з'явилася Зоря Кейз-Ола, запитав:

— Читав повідомлення про Нараду наймудріших?

— Хіба це несподіванка? Рано чи пізно Кейз-Ол спробував би нас роздушити, навіть коли б сам загинув при цьому. Але як тобі подобається його неприступна Уранія?

— Падлюка! Витягнемо його й звідти!

Запала пауза. Брати проводжали похмурими поглядами осяйне кільце, яке неквапно котилося по східній половині неба просто на південь.

— Не було?.. — тихо запитав Рум.

— Ні… — сумно відповів Дейв.

Вони розуміли один одного: мова йшла про лист від Майоли.

— Які ми були тоді дурні… — кивнув Рум головою в напрямку руху Зорі Кейз-Ола.

— Дурні й сліпі. Ми бачили в ній жінку і не бачили людини. Пам'ятаєш оту фотографію? «Його життя — справжній подвиг!» — сказала вона тоді…

— А пам'ятаєш: «Я б зіграла таку роль»?

— Так…

Швидко сутеніло. Ось уже й погасли останні відблиски дня. Небо запнула темна ковдра, поцяткована яскравими зорями. А брати все ще стояли, задумливо дивлячись у далечінь. Рідні й близькі, вони водночас були безмежно далекі, бо їх роз'єднала надмірна схожість; по-безглуздому чужі, бо пройшла між ними жінка, яку забути несила, жінка, яка з'явилась на мить, щоб зникнути назавжди.

Коли Рум повернувся з Інституту автоматики, його чекав наказ негайно прибути до Вищої Ради Праці та Оборони Союзу Комуністичних Держав.