Микола Дашкієв - Загибель Уранії

— Навряд! — скептично сказав пілот. Він припалив цигарку, обвів очима небосхил. — Ось поясни мені, Павлику: казали — «супутник, супутник…» А що то за супутник, коли він зробив тільки три оберти?

— Зачекайте, Федоре Івановичу… — поглянувши на годинника, юнак зняв вушанку, щоб не заважала, задер голову і весь напружився, чекаючи спалаху, грому.

Збігали секунда за секундою, а в густозоряному небі панував спокій. Павло розчаровано зітхнув і обернувся до пілота.

— Що за супутник, питаєте?.. Мчало собі у міжпланетному просторі космічне тіло, а Земля притягнула його, змусила рухатись по еліптичній орбіті. Коли б шлях цього тіла проходив поза межами земної атмосфери, воно оберталося б навколо Землі вічно. Та, на жаль, метеорит врізався в атмосферу надто низько. Це загальмувало рух, і метеорит повинен упасти так швидко.

— Розумію, — сказав пілот. — А чому після його прольоту утворюється радіоактивна хмара?

— А хто ж його знає! — відповів Павло. — Може, він складається з якогось радіоактивного мінералу. Взагалі це дуже дивний метеорит. Я б назвав його астероїдом — малесенькою, в кілька десятків метрів діаметром планеткою, яких у нашій Сонячній системі сила-силенна. Припускають, що, крім відомих нам планет, існувала ще одна, яка чомусь розсипалася на безліч шматків і утворила пояс астероїдів між орбітами Марса і Юпітера.

Може, іншим разом Павло Сєдих прочитав би цілу лекцію про таємниці Сонячної системи та про майбутні подорожі на астероїдах, які періодично підходять дуже близько до Землі, — але зараз у нього не було настрою.

Юнак ще раз — уже без надії — глянув на небо і попрямував до хати, щоб лягти спати. Він уже взявся за клямку дверей, коли…

Двері раптом розчинилися самі. Могутня сила підняла Павла, перенесла через увесь двір, м'яко поклала на покрівлю повітки, потім зсунула додолу, в замет. Схитнулась і стала сторчма земля. А над землею, навскоси через усе небо, пролягла сліпуча, багряно-фіолетова смуга. Юнак чомусь не почув вибуху, хоч інші очевидці пізніше твердили, що у неймовірному гуркоті й ревінні пролунали три удари надзвичайної сили.

Коли Павло видряпався з замету, він не впізнав подвір'я. В багряному напівприсмерку розчинена хата щирилася порожніми вікнами. Стіжок сіна біля повітки зник, і тільки поміж гілок зламаної горобини застряло кілька пасом осоки. В селищі перелякано ревла худоба, лементували собаки.

Напівоглушений вибуховою хвилею юнак не міг зрозуміти в першу мить, що сталося. Та ось його погляд знову впав на світну смугу в небі.

Вона швидко тьмяніла, набираючи криваво-червоного кольору, оповивалася кошлатими попелястими хмарами. А над тайгою, на південний схід від селища, повільно зводився химерно розгалужений стовп рожевого диму.

— Метеорит!!!

Лаючись і одпльовуючись, з замету виліз пілот. Але Павло навіть не запитав, чи не трапилося чого з товаришем, бо вже мчав до хати, щоб повідомити весь світ про незвичайну подію.

Тільки де ж радіостанція?..

Вона лежала на підлозі купою понівечених деталей. Вибухова хвиля змела апарат зі столу і, шпурнувши на протилежну стіну, розтрощила вщент.

Не було часу шкодувати за втратою. Сяк-так заспокоївши господарів, Павло помчав на пошту, щоб надіслати телеграму Академії наук. Але й тут його спіткала невдача: ні телефон, ні телеграф не працювали. Лінію пошкодило вибухом.

Згодом виявилося, що зазнав шкоди головний гвинт вертольота. Добре, хоч були запасні лопаті, а то довелося б довго сидіти у Верхній Чащобі.

З допомогою місцевого механіка ремонт закінчили о другій ночі. Ой, як хотілося зараз Павлові вирушити курсом на південний схід, туди, де над тайгою, немов дороговказ, палала кривава смуга. Адже в першу-ліпшу мить може налетіти завірюха і вкрити все товстим шаром снігу, може спалахнути пожежа в тайзі — і сліди падіння метеорита зникнуть, як це траплялося вже не раз.

— Федоре Івановичу… Чи не вирушити б мені на розвідку? — Павло кивнув головою в бік заграви. — Туди не більше як тридцять-сорок кілометрів… Візьму рушницю, пса…

Як сподівався Павло, Тертишний заперечив:

— Не верзи дурниць! Вилетимо на світанку і… Ну, може, й зазирнемо до твого метеорита.

Тихо було навколо. Мертво. Та ось здалеку долетів неголосний звук, схожий на тріск зламаної стальної пружини. За якусь мить звук повторився виразніше. А потім тріскотнява перебігла хвилею.

І юнак уявив: це розлітається на друзки метеорит. Розпечений до білого, він упав на сніг або в озеро, охолонув зовні, а внутрішній жар вирував у ньому, аж доки порвав пута.