Микола Дашкієв - Загибель Уранії

Напівтемрява. Тривожно метляється полум'я нечисленних смолоскипів. Метушливо стрибають на вологих кам'яних стінах круглого високого приміщення зловісні тіні. Стоять навколо люди в чорному. Ні, не люди, а якісь опудала, запнуті чорним, — і тільки в прорізах гостро виблискують очі.

— Я, нікчемний черв'як… — лунає гучний басовитий голос. Відлуння підхоплює його, несе кудись низькими склепінчастими коридорами, що сходяться отут зіркою, дивно змінює і повертає назад притишеним шерехом:

— …Я, нікчемний черв'як…

Ні, то промовляє не відлуння! То, стоячи на колінах перед опудалами в чорних мішках, повторює слова страшної присяги бліда людина в сірому комбінезоні.

— Я, безіменний, що звався колись інженером Айтом…

— Я, безіменний… — голос інженера уривається, тремтить. Його виснажені нерви збуджені до краю. Здається, ще одна мить — і вирветься з грудей істеричний зойк.

— Я, врятований від смерті Братством Синів Двох Сонць…

Гримить голос, гримить… Котиться відлуння. Воно глухе, мов катакомби середньовічної каналізації під Дайлерстоуном.

— Присягаюсь!

І в цю урочисту мить раптом хтось чхнув.

Сердито гойднулися тіні. Одна з постатей зігнулась і відійшла вбік. Айт упізнав: то не витримав товстий майстер Корк — у нього нежить.

Змахнула крильми та й полетіла геть екзальтована піднесеність. Од горла відкотився клубок, що не давав говорити. Феєрія зникла — лишилося брудне, вологе підземелля, смердючі смолоскипи, люди в накидках зі штучного шовку.

«Навіщо весь цей маскарад?! — з несподіваною огидою подумав Айт. — Каторжника з Зорі Кейз-Ола не треба підігрівати для помсти!»

— Присягаюсь боротися за справедливість!

— Присягаюсь!

— Присягаюсь знищувати капіталістів і комуністів!

«Одначе, — подумав Айт, — здається, я потрапив кудись не туди».

— Присягаюсь, — твердо і голосно промовив він, — жорстоко помститись трильйонерові Кейз-Олу за все лихе, що він вчинив людям, і не шкодувати свого життя для цього.

Чорні постаті заворушилися.

— Безіменний! Повторюй слова присяги!

— Я вже присягнув, — байдуже відповів Айт і підвівся. Серед чорних постатей хвилею пройшло сум'яття.

«Хто його пастир?» — «Майстер Корк». — «Де він?» — «Корк, ідіть сюди!»

— Безіменний, стань на коліна! Відповідай, ти комуніст?

— Ні. Але комуністів убивати не буду. Вони не зробили мені нічого лихого.

— Безіменний! Братство подарувало тобі життя, Братство й забере його за непослух!

Айт схрестив руки на грудях і глузливо похитав головою:

— Кому ви погрожуєте? Каторжникові з Зорі Кейз-Ола?.. Що ви мені можете зробити?!. Заб'єте?.. Так я і сам жертвую своїм життям, щоб помститися найлютішому ворогові… — він обвів поглядом чорну юрбу. — Я думав, ви справжні Сини Двох Сонць. А ви…

Запала пауза. Потім почувся шепіт, і знову настала тиша.

— Безіменний, іди в отой тунель і чекай нашого вироку.

— Гаразд, — Айт покірно пішов у вказаному напрямку. Йому було цілком байдуже все, і ніщо не лякало.

Він згодився на пропозицію майстра Корка, бо сподівався, що таємне Братство Синів Двох Сонць, про яке стільки говорили в Монії, допоможе йому досягнути мети. Мабуть, і Братство мало якийсь план щодо нього, бо з базікання товстуна Корка з'ясувалось, що втечу Айта було заплановано заздалегідь. Але неофіта чекало розчарування.

Йому хотілося бачити справжніх месників, людей, які готові були б гордо й сміливо загинути за свої переконання. Товстун Корк, який тільки й говорив про ціни на бензин та про свавілля монополій, здавався спочатку неприємним винятком у Братстві. Але тепер стало ясно, що решта під чорними балахонами теж дбають тільки про свої крамнички та майстерні, ненавидять монополістів, які їх душать, і бояться комуністів, бо ті виступають проти приватної власності.

— Знищувати комуністів! — прошепотів Айт. — Ні, на це я не піду. Що вони мені зробили?

Більшість каторжан на Зорі Кейз-Ола були комуністами. В Айта лишилися найкращі спогади про цих хлопців, які ділилися всім, що мали: і балоном кисню, і краплиною оуе.

В хвилини, коли дозволялося скинути скафандри в герметичних каютах, Айт залюбки розмовляв з комуністами, погоджувався з багатьма їхніми доказами і, коли б вони не висміяли його планів помсти Кейз-Олу та взагалі індивідуальний терор, може, і сам з часом пройнявся б їхніми переконаннями.