Микола Дашкієв - Загибель Уранії

— Лотерея мільйонерів! Лотерея мільйонерів! — репетував, проходячи вагоном, нужденний чолов'яга у формі компанії Кейз-Ола. — Абсолютно надійний шанс забезпечити себе на все життя! Всього тільки один дайлер, один дайлер!.. Комуністи, гангстери, волоцюги, п'яниці — хто виграє, тому прощається все!.. Поспішайте купити квиток у рай — ціна один дайлер!

То була славнозвісна Лотерея мільйонерів містера Кейз-Ола. Першого дня кожного місяця один з монійців, якому випадав щасливий виграш, одержував мільйон дайлерів. Щойноспеченому мільйонерові прощалося все: вбивства і злочини, навіть належність до членів забороненої і переслідуваної політичної партії.

О, то була хитра гра! Монійці жили як у лихоманці: навіть жебрак за один дайлер може стати мільйонером! Щасливого сфотографують у найрізноманітніших позах, повідомлять його точну адресу, покажуть по телебаченню — обману нема. Сьогодні виграв він, але наступного разу можеш виграти й ти. Шанси однакові для всіх!

То була хитра гра, бо підігрівала монійців примарою щасливого випадку, тримала в стані безперервної жадоби грошей.

— Ті, що ховаються від поліції, ті, що збираються вчинити злочин, купуйте звільнення від колишніх і майбутніх гріхів! Тільки один дайлер! Один дайлер!

Айт машинально засунув руку до кишені комбінезона… і густо почервонів. Ні, не тому, що грошей не було. Кляті звички — вони так вкорінюються!

Підліток Айт уривав од шлунка дайлер, щоб купити лотерейний квиток, і, як свята, чекав на тиражне повідомлення. Юнак Айт уже скептично посміхався, але квитки купував, бо таки сподівався на щасливий випадок. Витрачав кілька дайлерів на лотерею і інженер Айт. Справді, хоч і дуже мізерна, але можливість виграшу таки була. Та колишній каторжник БЦ-105 уже не візьме з рук містера Кейз-Ола нічого, навіть порятунку від смерті!

Худий, підстаркуватий монієць, що сидів поруч Айта, витлумачив його рух по-своєму:

— Отак завжди… Найбагатша людина Монії пропонує тобі щомісяця: віддай один дайлер і візьми мільйон!.. Смикнешся до кишені — а там не вистачає якоїсь дрібнички, щоб купити отой виграшний квиток… — Він справді понишпорив у кишені і зітхнув: — Велика людина містер Кейз-Ол! Щедра!

Айта як ножем штрикнуло в груди.

«Велика?! Щедра?! Бідна, затуркана істото, ти навіть не підозрюєш, що після кожного тиражу Кейз-Ол кладе собі до кишені кільканадцять мільйонів дайлерів чистого зиску!..»

— Могутня людина!.. — тоскно вів своє дідуган. — Що ми проти нього? Комахи!.. Захоче — ощасливить. Захоче — роздушить…

«Ні, як комаха, буде розчавлений містер Кейз-Ол!..» — хотілося крикнути Айтові.

А в вухах мимохіть лунали тоскні інтонації голосу старого монійця. Айт вийшов з вагона електрички і, не маючи жодної монети, пішов пішки через весь Дайлерстоун аж у найзлиденніший район міста — Броклайн.

Яким простим здавалося все там, на Зорі Кейз-Ола: тільки б звільнитись, а тоді…

«Ну, й що тоді? Тебе запхали на каторгу за першу спробу помститись. Ти звільнився. Але як же помститися містерові Кейз-Олу, якщо навіть побачити його — неможливо?..»

Тоскно було в Айта на душі, коли він підійшов до похмурого, облупленого будинку на Броклайн, 716.

— «Майстер Корк, — прочитав він на іржавій табличці біля в'їзду в двір. — Гараж».

Ні, цей майстер, мабуть, навряд чи викує ключ до палацу містера Кейз-Ола.

Згас, потьмянів екранчик, може, щоб дати спочинок глядачеві, а може, перезаряджалися касети. Павло Сєдих сидів приголомшений, нездатний зробити бодай рух.

Біофільм пірейців так вплинув на юнака, що в його душі ще й досі вирували гнів і зненависть проти невідомого містера Кейз-Ола, жевріла гірка любов до золотоволосої красуні Мей. Ніякі книги, ніякі фотографії не могли дати яскравішого уявлення про чужу далеку планету, ніж це зробив біоскоп.

Юнак дуже втомився. Йому здавалося, що він сидить у цьому кріслі вже кілька діб. Хотілося їсти й спати.

«Постривай… А оті сірі несмачні кульки, що сковують тіло і дають мозкові особливу ясність думки? Чи не допоможуть вони зараз?»

Сірими кульками завідувала четверта кнопка зліва на нижньому боці щита. Юнак натиснув на неї — і чергові важільки охоче нагодували і напоїли його.

Відчуваючи наближення знайомого стану солодкого заціпеніння м'язів, Павло швиденько вмостився в кріслі, простягнувши ноги, і ввімкнув екран. На мить все довкола запнула імла. Потім вона розвіялась.