Микола Дашкієв - Загибель Уранії

Машина — дбайлива й ретельна, але там, де йдеться про художній смак, вона виявляється безсилою. Тому Зал Рожевих Мрій прикрашають найвидатніші митці — неперевершені фахівці своєї справи. Вони працюють зосереджено й неквапно. Зате нижні служники гасають як навіжені. Роботою керує головний адміністратор, що тепер виконує обов'язки й камердинера.

Так, старого Псойса вже нема. А його спадкоємець, інженер Айт, міряє з кутка в куток широкими кроками свою крихітну камеру.

Немає нічого гіршого за невідомість. Вона мучить людину, доводить її до нестями. Що діється в Уранії та на планеті?

Довкола мертва тиша. Три кроки вперед — три назад. Металеві стіни, обшиті пластмасою, пластмасовий тапчан і стіл. Немає навіть наглядачів, які можуть зрадити. Замість них — насторожені очі фотоелементів. Хочеш їсти чи пити — натисни на кнопку, одержиш хліб і воду.

Живу людину, повну сили й поривань, замкнули в глуху скриню. Боротьба точиться десь за межами цього каземату, а тут — хоч лобом об стінку бийся…

Невідомість пригнічує Айта, спогади роз'ятрюють душу. Провал напередодні вирішальної боротьби — не просто невдача. Це злочин.

Щоб розвіятись, Айт переключає свою увагу на інше.

Ще перед засланням на каторгу інженера Айта захопила надзвичайно приваблива ідея створення нового типу електронно-обчислювальної машини. Перспективи розвитку кібернетики — безмежні. Проте одна прикра обставина досі стримувала цей розвиток: з ускладненням машини її вага та обсяг зростають у такій мірі, що споруда втрачає здатність пересуватися. А треба ж створити машину вищого класу, спроможну замінити людину на всіх важких роботах.

На Зорі Кейз-Ола, щоб не зрадити себе, Айт жодного разу не взявся за креслярський олівець. Він знав: досить написати першу формулу, прокласти на папері бодай одну лінію — і тоді вже не стримаєш себе. Та Айт часто мріяв про таку машину, пробував робити в думці потрібні розрахунки, уявляв злагоду вже діючою.

Це був інкубаційний період видатного винаходу, який з'явився в повному блиску в найнесподіванішу мить.

— Стривай, — інженер обвів поглядом камеру, шукаючи, що могло б замінити олівець. Схопив алюмінієвий кухоль, відламав ручку, черкнув по пластмасовій обшивці стіни: пише!

Думка, яка щойно виникла, була дивовижною: при побудові машини вищого класу треба до межі спростити електронний мозок споруди. Адже людський мозок теж збудований дуже просто. Але саме це й надає йому величезної стійкості й гнучкості: навіть коли трапляється якесь пошкодження, зруйновані клітинки вимикаються, а їхні функції перебирають на себе інші, сусідні. Цей принцип можна було б використати і в електронно-обчислювальних злагодах. Але як здійснити цілеспрямоване перемикання між сотнями тисяч каскадів електронного мозку?

В голові Айта майнула неймовірна догадка: в машині вищого класу перемикачі непотрібні, бо можна викинути геть усі з'єднувальні дроти!

Айт ошелешено обвів поглядом круг себе, потер рукою чоло. Адже це й справді чудова ідея: замість довжелезного ланцюга обплутаних дротами кристалічних тріодів використати напівпровідниковий стовпчик. Ба навіть не стовпчик, а тонісіньку шарувату нитку — тригерну лінію. Якщо скрутити в одне пасмо кілька десятків тисяч отаких ниток, між усіма лініями виникне зв'язок на основі самоіндукції. Хай тоді вийде з ладу навіть не одна, а кілька мікроскопічно тонких напівпровідникових волосинок — електронний мозок впорається з пошкодженням самотужки.

Але ж у такому разі машина набуде властивості живого організму: здатності «навчатись», «розумнішати»…

Айт гарячково видряпував на шорсткій пластмасі складні формули. Незвичайний олівець лишав ледве помітні сірі сліди, але цього було досить, щоб думка не уривалася, летіла все вперед і вперед.

— Електронний мозок на мільйон елементів матиме обсяг письмового стола. Неймовірно!

Сміливе припущення інженера Айта змінювало стан речей. Напівпровідникові нитки, скручені в пасмо, могли б набагато спростити електронно-обчислювальну машину, зменшити обсяг і вагу електронного мозку в тисячі разів.

Звичайно, це була тільки гіпотеза. Але навіть найпримітивніші розрахунки показували, що вона — обгрунтована.

Айт поспішно робив обчислення на стіні. Десь у підсвідомості блукала тривожна думка, що ось-ось відчиняться двері, зайде якийсь із катів Кейз-Ола, вистрілить — і лишаться недокінченими формули, загине чудова ідея.