Микола Дашкієв - Загибель Уранії

— Моя люба, чи не можете ви зайти до мене?.. Я покажу вам дещо цікаве. Псойс, зайди-но сюди.

Почувши виклик, Айт полегшено зітхнув: здається, все гаразд. Але біля дверей кабінету Кейз-Ола він стрівся з Тессі і вже з виразу її обличчя зрозумів: біда! Сталося якесь велике, непоправне лихо.

В карих очах було стільки болю і тривоги, що в Айта аж мурашки забігали по спині. Він ледве стримався, щоб не побігти назустріч дівчині. А вона, не маючи права вимовити бодай слова, йшла просто на нього. Дівчина благала, наказувала поглядом, але що саме — Айт не міг зрозуміти. Він був надто заклопотаний тим, щоб непомітно передати записку.

Ще один крок… Ніби спіткнувшись, Айт схитнувся, схопив руку дівчини. Відчувши в долоні цупкий прямокутничок, Тессі затиснула його в кулаці.

— Пробачте, міс…

— Ви неуважні, пане Псойс!

Ні, погана була акторка з Тессі Торн! Цю фразу вона майже простогнала, потім шепнула беззвучно:

— Смерть!

Не було часу відповісти дівчині бодай поглядом. Тільки думкою крикнув він їй: «Прощай!», а через секунду по тому переступив двері кабінету Кейз-Ола.

— Руки вгору!

За кілька кроків від себе Айт побачив труп Стун-Айя, зрозумів усе і повільно виконав наказ. Опиратися було марно — трильйонер стріляє надто влучно.

Усе сталося так, як і передбачав Люстіг: екскурсантів затримали в Уранії спочатку на день, а потім на два, а пізніше було заявлено, що підводний експрес зазнав пошкоджень, і доки його відремонтують, гості — звісно, якщо бажають — можуть тимчасово попрацювати в лабораторіях. Академікові Торну запропонували переселитися з Містечка науки до центру Уранії, який іншим ученим тільки показали.

Академік гордовито відкинув пропозицію, потай сподіваючись, що Кольрідж і Тессі схвалять його принциповість. А через годину, після розмови з дочкою, винувато сказав головному адміністраторові, що погоджується. Тессі трохи навчилася розбиратись у політиці, яка здавалася їй мудрішою за шахову гру. Принциповість, любий академіку, дуже потрібна штука, але зараз далеко потрібніший доступ до машин і джерел енергії та можливість вільно їздити з центру Уранії до Містечка науки!

За далекоглядність у цьому питанні Тессі Торн дістала подяку від Люстіга. Але коли він сказав, що їй доведеться стати фрейліною нареченої Кейз-Ола, міс Мей, дівчина страшенно обурилась.

— Фрейліною?! Нізащо в світі! Ти бачив її, оту міс Мей? Коли я зустріла ту розпусну жінку в салоні «Монії», вона глянула на мене так, ніби я не людина…

— Ні, Тессі. Ти не знаєш її. Виконуй накази міс Мей, нічого не розпитуючи. Так само можеш звірятись і на камердинера Кейз-Ола — Псойса.

— Цього я знаю.

— Звідки? — здивувався Люстіг.

— Я познайомилася з Псойсом півроку тому. Його оперував професор Лайн-Еу.

— Гм, цікаво… Ну, гаразд. Тоді ще одне: в Уранії скрізь встановлено апаратуру для підслухування. Таких місць, як оце, де можна вільно розмовляти, дуже мало. Твоя запальність може зрадити тебе. Отже, тримайся, навіть коли трапиться щось надзвичайно страшне.

— Я триматимусь, Люстіг.

— Ну, щасти тобі!

Наступного дня Тессі Торн уже була «обер-фрейліною».

Мей поставилася до неї лагідно й турботливо. Тессі намагалась відплатити їй тим же і все-таки не могла бути щирою до кінця. Цариця краси їй не сподобалась.

Тессі нетерпляче ждала зустрічі з Айтом. Вона гнала геть образ немічного старика, якого бачила в клініці професора Лайн-Еу. Молодість повернеться до нього, бо хіба ж не омолоджувались тварини, яким Тессі сама пересаджувала мозок молодших організмів?

Бідна дівчина! Вона заздалегідь приймала коханого таким, яким він буде, і все ж мимоволі здригнулась, коли побачила його вперше.

Вони зустрілися несподівано біля кабінету Кейз-Ола. Звідти вийшов та й закляк на порозі скоцюрблений дід.

Тессі мало не зойкнула. На неї дивилися великі чорні пильні очі. Це були ті самі очі, що причарували її півроку тому, підкорили назавжди.

— Тобі сподобалась моя обер-фрейліна, Псойс? — Очі в Цариці краси гострі, гнівні. А в голосі звучить обурення й тривога. Мей, очевидно, незадоволена, що її обер-фрейліна погано грає свою роль.

— Ходімте, міс Тессі.

Тессі зробила кілька кроків і озирнулась.

Услід їм дивився згорблений старик. На його обличчі застигла скептична посмішка, тьмяний погляд напівзаплющених очей був холодним і байдужим. Але тепер Тессі вже не боялась цього. Вона зрозуміла, що Айт значною мірою інсценує старість.