Микола Дашкієв - Загибель Уранії

Тільки ні, мертво, безлюдно в Уранії. Місто було схоже на театр, де після вистави забули вимкнути світло й радіо. І оця неприродність призводила до того, що навіть цілком реальні речі довкола здавалися кожному чимсь штучним і ефемерним.

Хто не знає, що над блакиттю «неба» Уранії нависла маса землі та води, яка може в першу-ліпшу мить вийти з рівноваги, натиснути на стальні підпори і розчавити місто? Розрахунки розрахунками, але проти могутніх катаклізмів, що призводять до руйнування й виникнення цілих континентів, не встоять жалюгідні утвори людських рук.

Чи ж варто рискувати життям? Чи варто, йдучи вслід за Кейз-Олом, кидати виклик усьому людству?

Комунізм лякав наймудріших, бо загрожував перетворити їх, могутніх, на пересічних, звичайних. Але ж цей страх був у майбутньому. Коли не зачіпати СКД, можна ще жити десятки років. Війна — великий риск. Добре, коли пощастить перемогти Союз Комуністичних Держав. А якщо трапиться навпаки? Тоді довічне ув'язнення в оцьому підземному місті?

Такі думки перебігали в головах мільйонерів під час банкету. І, звісно, наймудрішим було не до жартів. Спроби Кейз-Ола розворушити компанію не мали успіху, і він оголосив, що залишає гостей, бо його наречена погано почуває себе.

Відсутність Кейз-Ола не додала бадьорості екскурсантам. Навпаки, якщо раніше дехто з підлабузників намагався хоч сяк-так інсценувати веселість, то тепер запала просто-таки похоронна мовчанка.

Сидячи перед екраном телевізора, Кейз-Ол уважно спостерігав цей сумний банкет. Трильйонер був надто розумний і досвідчений, щоб поставитися легковажно до такого настрою наймудріших.

— Мерзотники!.. — прошепотів він, не стримавши роздратування.

— Заспокойтеся, любий… — тихо сказала Мей. — А як, по-вашому, повинні реагувати барани, яких женуть до різниці?

— Барани?.. Ні, моя люба, це хижаки та ще й з гострими іклами, але їм не вистачає хоробрості… — він вимкнув телевізор, підвівся. — Ну, що ж, Мей, їдьмо!

Через кілька хвилин темним тунелем уже мчав електропоїзд, у якому було тільки троє пасажирів. Куди вони їхали? Що замислив трильйонер? Айт цього не знав. Доводилося чекати. В усякому разі, виїхати звідси і лишити наймудріших Кейз-Ол не міг.

Електропоїзд заїхав до порту, зупинився на пристані.

— Лишайтесь тут, моя люба! — сказав Кейз-Ол і швидко попрямував до головного трапа «Монії». Незабаром за кормою лайнера завирувала вода. «Монія» повільно рушила вперед, м'яко торкнулася причалу. В її носовій частині розчинилися широкі ворота. Звідти почала виповзати якась потвора, схожа на велетенську сколопендру. Її лускатий панцир вібрував і виблискував. Потвора обмацувала простір перед собою довгими пружними сяжками і одкидала геть усе, що траплялося на шляху.

— Непогано!.. — промимрив Айт.

Він збагнув, що Кейз-Ол хоче вдарити по своїх нестійких спільниках новим козирем, продемонструвати не бачену досі машину знищення.

Потвора підповзала все ближче. Айт, інсценуючи переляк, повільно одступав. А Мей пішла вперед.

— Ну? — глузливо запитала дівчина, коли металеві сяжки майже торкнулись її ніг.

Потвора ніби цього й чекала. Вона схилила «голову» в незграбному поклоні і завмерла.

— Чудово!.. — Кейз-Ол легко зіскочив на землю з відкритої кабінки на «спині» потвори і став проти Мей. — Машина вклоняється вам, хоробра Царице краси! Це не якийсь жалюгідний автомат. Вона все розуміє! І скоряється кожному слову володаря! Сідайте, моя люба!

«Машина розуміє!» — глузливо подумав Айт. Коли б ти, дурню, знав бодай десяту частину того, що знає з кібернетики інженер Айт, то збагнув би, що ця машина скорятиметься не тільки тобі! Вона стане з твого служника твоїм найстрашнішим ворогом і зробить те, чого не зумів зробити бідолашний «Ем»!

Айт зустрівся поглядом з Мей. В її очах теж не було ні подиву, ні захоплення. Тільки промайнули жваві смішинки — так, ніби й вона прекрасно знала можливості цієї електронно-обчислювальної злагоди і всю глибінь самоошукання Кейз-Ола.

А трильйонер пишався своєю могутністю.

— Вперед! — скомандував він машині. І та враз рушила з місця, обережно обминула електрокар, посунула до воріт тунелю, розчинила їх і помчала в напрямку Уранії.

Трапилось нещастя: розумна й лагідна «Крихітка», улюблениця всіх працівників Інституту автоматики Союзу Комуністичних Держав, «збожеволіла».

Споруда з банькуватими очима-локаторами, з незграбними кінцівками краба метлялася з кутка в куток в одному з боксів полідрому інституту, обмацуючи стіни та підлогу. Час від часу вона зупинялася, наче щось обмірковувала, потім знову починала досліджувати приміщення. Особливо її цікавили ті ділянки бокса, які були перекриті надійними стальними дверима.