Олесь Бердник - Законсервована планета

— Так! — погодився Валерiй i знову пiднявся по схiдцях в зорельот. За ним Вiкторiя.

В каютi вони роздяглися i почали робити розрахунки…

В потужний телескоп Валерiй спiймав малесеньку цятку — Землю, потiм з допомогою найточнiшого спектроскопа визначив швидкiсть планети по вiдношенню до Сонця i почав робити розрахунки шляху цього космiчного мандрiвника.

Колонки цифр i математичних рiвнянь росли пiд його рукою на листку паперу. Вiкторiя поглянула в цю мить на Валерiя i побачила, як вiн зблiд.

— Що — дуже погано? — тривожно запитала вона.

— Так, — похмуро вiдповiв Тригуб. — Ця планета пройде точно по орбiтi Землi. Навiть дивно — чому все так виходить?.. Нiби хтось спецiально послав її нам на погибель…

— Ну, це вже мiстика, Валья!..

— Я розумiю! Але якщо ми не розiб'ємо її, зустрiч, а разом з тим катастрофа — неминуча!..

Вiн рiшуче пiдiйшов до радiопередавача i, настроївшись на Землю, заговорив:

— Земля! Земля! Уважно слухайте! Швидкiсть планети, всупереч даним обсерваторiй, менша, а саме — двiстi вiсiмдесят кiлометрiв на секунду. Це дає додатковi шанси!.. Шлях планети пролягає точно по орбiтi Землi. Сумнiвiв не може бути! Негайно висилайте зорельот з термоядерним пальним. Iншого виходу нема — тiльки розбити цю планету!..

Земля вiдповiла:

— Через пiвгодини космольот вилетить у простiр!..

Валерiй полегшено зiтхнув i виключив радiо.

— Нарештi, можна бути майже спокiйними… Деякий час ми побудемо тут, доки корабель наблизиться — потiм вилетимо. Ми будемо спостерiгати, як ця планета розлетиться на шматки!.. Звичайно, з пристойної вiдстанi… Правда, цiкаве видовище?.. Це ж справжня космiчна катастрофа!..

— Так! Але тепер уже з волi людей, — додала Вiкторiя.

— А поки що, — продовжував Валерiй, — ми ознайомимось трохи з планетою. — Може, знайдемо щось цiкаве…

Почулися сигнали радiо. Валерiй знову включив динамiк. Говорила Земля:

— Корабель з термоядерним пальним вилетiв у простiр.

— Повiдомлення прийняв! Контролюйте весь час полiт ракети i повiдомляйте мене!.. — вiдповiв Тригуб.

Знову виключивши радiо, вiн повернувся до Вiкторiї:

— Я зроблю невеличку подорож навколо космольота… Ви слiдкуйте за сигналами з Землi i пеленгуйте також менi, щоб я не заблудився…

— Гаразд!

Валерiй одягнув скафандр i опустився на поверхню планети.

— Алло! Вiкторiя! — почувся його голос по радiо, — чи чуєте ви мене?..

— Чую добре!

— Я буду пiдтримувати розмову з вами весь час. Не забувайте давати сигнали!..

Невелика пауза, а потiм Вiкторiя знову почула слова Тригуба:

— Дивно — Сонце знаходиться на тому ж самому мiсцi, що й ранiше, тодi, як ми прилетiли! Очевидно, ця планета не обертається навколо осi! Недалеко бачу пасмо гiр… Ряд срiблястих пiкiв! Дуже погано видно. Пiду в напрямку до них, познайомлюся з рельєфом… Може, знайду щось цiкаве.

— …Включаю прожектор. Нiчого не бачу, крiм крижаної пустелi. Дивно, дуже дивно — яким чином ця планета стала мандрувати в просторi?!

Раптом Вiкторiя почула вигук здивовання, якесь бурмотiння.

— Що там цiкавого, Валья? — запитала вона.

— Чудеса! — схвильовано вiдповiв Валерiй. — Вiкторiя! Тут в свiтлi прожекторiв я бачу стiну… не кам'яну, не природну стiну… Ось я пiдходжу ближче… Так! Я не помиляюсь — це, безумовно, витвiр розумних iстот!..

— Що ви кажете? — вигукнула здивована Вiкторiя.

— Такi Стiна якась напiвпрозора, рожевого кольору… Безперечно, це робота розумних iстот, якi колись населяли цю планету! Але що ж трапилося з ними?..

— Валя! — обiзвалася Вiкторiя. — Дивiться далi, може, буде щось цiкавiше!..

— Йду! — вiдповiв Тригуб. — Йду вздовж стiни. Вона тягнеться метрiв на двадцять… Ага… Ось вона закiнчується!.. Повертає пiд прямим кутом… О! Щось схоже на будiвлю!..

— А входу не видно? — зацiкавлено спитала Вiкторiя.

— Не бачу! Е, нi! Ось сходи… з того ж самого матерiалу… Я йду по них вгору. Вийшов на майданчик, який обгороджено бар'єром з трьох бокiв…

— А нащо тi бар'єри? — спитала Вiкторiя.

— Не знаю, — задумано вiдповiв Валерiй. — Iстоти, безумовно, були високо розвинутi. Матерiал, з якого побудовано це спорудження, синтетичний. Щось подiбне до нашої пластмаси… Жаль, що доведеться знищувати планету, — а то ми могли б узяти звiдси багато цiнного. Я гадаю, що в руїнах таких споруджень знайдеться немало залишкiв їхньої культури…

Раптом Вiкторiя насторожилася. Почувся тривожний голос Тригуба:

— У мене пiд ногами щось затряслось! Треба пове…

На цьому його голос обiрвався, i бiльше не було чути жодного слова…