Олесь Бердник - Законсервована планета

I знову, який раз за останнi днi, люди Землi радiсно зiтхнули…

Закiнчивши розмову з Землею, Валерiй звiрив курс корабля. Все було вiрно. В потужний ракетний телескоп вже видно було далеку зiрочку. То була дивна, незнайома планета, що загрожувала людям смертю!.. Вона швидко збiльшувалась, перетворювалася на маленьку кулю. Обриси її були чiткi значить планета не мала атмосфери…

Валерiй вiдiрвався вiд телескопа, з нiжнiстю поглянув на Вiкторiю, яка спала на м'якому гамаку пiсля страшного напруження минулих годин. Якби не фiолетове дивне небо за iлюмiнатором ї незвичайнiсть обставин, можна було б уявити, що вони десь на Землi, в кiмнатi, i ця чудесна дiвчина стала його дружиною… Нi! Рано про це мрiяти! Попереду незвiданi небезпеки i, може, навiть смерть!..

В перископi праворуч засяяв зеленкуватий Плутон. Це був кордон сонячної системи. Тепер бiльйони кiлометрiв роздiляли систему вiд найближчих зiрок. Тiльки ось цю планету невiдома сила кинула в холоднi простори мiжзоряних шляхiв…

Минали години… Тригуб знову подивився в телескоп. Тьмяний диск планети зрiс до розмiрiв великого кавуна.

За спиною Валерiя почулося зiтхання. Вiн оглянувся. Це прокинулась Вiкторiя.

— Може, я замiню вас? — запитала вона.

— Нi! Пора розпочинати гальмування…

З допомогою допомiжних бокових дюз Тригуб поволi повернув зорельот. Спалахи вибухiв кидали вiдблиски на перископи, апарат легко дрижав. Швидкiсть зменшилася до восьмисот, семисот, п'ятисот кiлометрiв на секунду… Перевантаження знову притисло мандрiвникiв до крiсел… Валерiй почав готуватися до посадка на планетi. Треба пильнувати, щоб, ввiйшовши в зону тяжiння планети, не розбитися. Наближався вирiшальний час…

…Велетенський диск чужої планети заповнив увесь iлюмiнатор. Вiн освiтлювався далеким Сонцем i був якимсь попелястим в слабому промiннi. Темнiшi або свiтлiшi мiсця на планетi — оце й усе, що можна було розiбрати…

Зорельот давно уже минув орбiту останньої планети сонячної системи Плутона — i тепер увiйшов у зону тяжiння нової планети. Швидкiсть зменшилася до восьми кiлометрiв на секунду. Апарат знижувався по спiралi. Валерiй i Вiкторiя не могли й поворухнутися — перевантаження все збiльшувалося, кров стукала у скронях, шумiло в головi… Швидкiсть зменшилася до посадочної. Автопiлот слухняно повернув зорельот прямо вниз. Назустрiч мчалися знизу гострi пiки гiр. Блискали в сяйвi зiрок кам'янi урвища…

Валерiй витер спiтнiле чоло, схопився за ручку регулятора. Кiлька ударiв вогняних стовпiв з дюз, i корабель майже повис над рiвниною бiля гiрського хребта…

…Захитавшись, космольот глибоко занурився у грунт i непорушно зупинився. Незабаром вгорi вiдкрився люк, донизу впали портативнi металiчнi схiдцi. По них зiйшли двi постатi i зупинилися бiля космольота. Вони були одягненi в незграбнi скафандри з термоiзоляцiєю, довгочасовим запасом кисню i їжi. В прозорих шоломах вмонтовано невеличкi радiопередавачi, з допомогою яких можна розмовляти в свiтi без повiтря…

Це були Вiкторiя i Валерiй — люди Землi.

Вони з цiкавiстю оглянулися, щоб роздивитися незвичайну планету, яка з невiдомої причини вторгнулася в чужу систему…

…На фiолетовому небi серед сузiр'їв сяяла далека блискуча зiрка-Сонце. її промiння освiтлювало навколишнiй пейзаж не сильнiше, нiж Мiсяць вночi. Чорнозелена тiнь падала вiд зорельота на сiру рiвнину. Все навколо було якесь казкове, нереальне…

— Ну от бачите, Валья, — промовила Вiкторiя, — ваше передбачення здiйснилося! Ми зустрiлися — як це ви говорили — «на далекiй невiдомiй планетi»…

Обличчя Валерiя за прозорим шоломом усмiхнулося:

— В iнших умовах я був би щасливий з цього! Але тепер!..

Все було зрозумiло без слiв. Обоє замовкли i з тривогою та цiкавiстю знову почали роздивлятися навколо. По лiнiї обрiю Валерiй визначив, що планета була розмiрами не менша вiд Землi. Потiм вiн нагнувся вниз i почав роздивлятися грунт.

— Вiкторiя! Погляньте-но сюди! — схвильовано промовив вiн. — Цей грунт створений органiзмами… ви розумiєте?..

Вiкторiя вiдколупнула грудку пiд ногами i побачила, що Тригуб має рацiю.

Це був справдi такий же грунт, як i на Землi, тiльки замерзлий в страшному холодi мiжзоряного простору…

— Значить, на цiй планетi було колись життя, — задумано промовив Валерiй. — Воно зникло вiд якоїсь космiчної катастрофи. А тепер ця планета загрожує нам…

— Пора, Валья, — м'яко нагадала Вiкторiя. — Пора робити розрахунки — чи ця планета пройде мимо, не заподiявши шкоди, чи справдi загрожує нам?..