Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець

— У книжках іноді пишуть незвичайні речі, — сказав матрос.

— Звісно, — відповів містер Марвел.

— Але незвичайні речі бувають не тільки в книжках, — сказав матрос.

— Ваша правда, — погодився містер Марвел, зиркнувши на матроса, а потім озирнувшись.

— Буває, прочитаєш у газеті про щось незвичайне, — вів далі матрос.

— Буває.

— От у цій газеті... — почав матрос.

— Ага! — сказав містер Марвел.

— У цій газеті... — Матрос пильно вдивився в містера Марвела. — У цій газеті, наприклад, пишуть про невидимця.

Містер Томас Марвел скривив рот, почухав щоку і відчув, як вуха червоніють.

— А про що ще вони пишуть? — насилу спитав він. — І де цей невидимець: в Австралії чи в Америці?

— Ні там, ні там, — відповів матрос. — Тут.

— Господи! — здригнувся містер Томас Марвел.

— Я маю на увазі, — пояснив матрос, спричинивши в душі містера Марвела величезну полегкість, — я маю на увазі: не саме в цьому місці, а неподалік.

— Невидимець! — повторив містер Марвел. — І що ж він робить?

— Усе, — відповів матрос, допитливо вдивляючись у містера Марвела. — Чинить різне неподобство.

— Я вже чотири дні не читав газет, — сказав містер Томас Марвел.

— З’явився він уперше в Айпінґу.

— І що?

— Звідти він і почав. А звідки він, ніхто не знає. От: «Надзвичайна пригода в Айпінґу». В газеті пишуть, що це все — чиста правда!

— Господи милосердний! — вигукнув містер Томас Марвел.

— Справді, це історія незвичайна. Розповідають вікарій і лікар, які бачили його цілком ясно... Точніше, не бачили. Пишуть, що він живу трактирі «Карета й коні» і ніхто навіть не підозрював про його нещастя, поки під час бійки йому з голови не зірвали бинтів. Тоді й помітили, що голова в нього невидима. Відразу ж спробували його забрати, та де там. Він скинув одяг і вислизнув, щоправда, після великої колотнечі, під час якої він серйозно поранив достойного і шановного, як його називають, констебля, містера Джеферса. Отаке, дивіться! І прізвища є, й усе інше.

— Господи милосердний! — сказав містер Томас Марвел, нервово озираючись і намагаючись навпомацки перелічити гроші в кишені. Аж раптом у нього виникла нова, дивна думка. — Надзвичайно чудернацька історія, — сказав він.

— Так, неймовірна! Я ніколи не чув про невидимих людей, а тепер трапляються такі дива, що...

— Більше він нічого не зробив? — спитав містер Марвел, силкуючись здаватися невимушеним.

— А хіба цього мало?

— А він не повернувся туди? Чи зник і кінці в воду?

— Зник, — відповів матрос. — Вам хіба цього не досить?

— Ще б пак, досить.

— Отож, — сказав матрос. — І про мене, досить.

— А спільники в нього були? Про це пишуть? — обережно запитав містер Томас Марвел.

— Хіба мало одного такого? — спитав матрос. — Ні, дякувати Господу, спільників у нього не було... Мене аж нудить, як подумаю, що він десь тут поблизу, — повів матрос далі. — Гадають, що він пішов по дорозі на Порт-Стоу. Цебто саме сюди. Куди там всякі ваші дива проти цього! Подумайте лишень, що він може скоїти! Що було б з вами, якби він хильнув зайвого та забажав напасти на вас? Уявіть: він захоче грабувати, і хто зашкодить йому? Він залізе куди завгодно і спокійно вкраде все, що забажає. Він пройде поліцейський кордон так легко, як ми з вами утекли б від сліпця, навіть іще легше, бо у сліпців, кажуть, навдивовижу гострий слух. А якби йому закортіло випити десь вина...

— І справді, він має всі козирі, — сказав містер Томас Марвел. — Але...

— Ви праві, усі козирі, — сказав матрос. — Усі.

Весь цей час містер Марвел роззирався, прислухаючись до якихось ледве чутних кроків і намагаючись вловити якісь непомітні рухи. Нарешті він, здавалося, наважився. Він кахикнув у руку, ще раз озирнувся, прислухався, а потім нахилився до матроса і тихо промовив:

— Бачте, я випадково знаю дещо про Невидимця.

— Ви? — здивувався матрос.

— Я, — відповів містер Марвел.

— Ого! — гукнув матрос. — І дозвольте спитати...

— Ви будете вражені, — прикриваючи рукою рот, сказав містер Томас Марвел. — Це незвичайна річ.

— Правда?

— Бачте... — почав містер Марвел таємничим тоном. І раптом він скрикнув: — Ой! — і аж підскочив. — Ой-ой!

Вираз його обличчя дивним чином змінився, воно перекосилося з болю.

— Що з вами? — здивувався матрос.

— Зуб болить, — пояснив містер Марвел, підносячи руку до вуха і хапаючись за книжки. — Мені треба йти, — сказав він, відсуваючись на лаві подалі від співрозмовника.

— Але ж ви хотіли розповісти мені про невидимця, — заперечив матрос.