Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець

— Якщо ти знову спробуєш втекти, — говорив голос, — якщо ти ще раз насмілишся...

— Господи милосердний! — зітхнув містер Томас Марвел. — На моїх плечах синці...

— ...обіцяю, я вб’ю тебе, — закінчив голос.

— Та я ж не тікав! — Містер Томас Марвел мало не плакав. — Ні, не тікав! Я просто не знав про той клятий поворот. Та й як я міг про нього знати? А ви мені...

— Дістанеш іще більше, якщо не будеш слухатись, — пообіцяв голос, і містер Томас Марвел відразу замовк. Він надув щоки, а в очах був глибокий розпач. — Досить того, що ці дурні дізналися про мою таємницю, а тут іще й ти... Тікати з моїми книгами... Щастя, що вони розбіглися і поховались... Ніхто не знав, що я невидимий, а тепер що робити?

— А мені що робити? — пробурмотів містер Томас Марвел.

— Тепер усе відомо. Газети ще більше роздзвонять. Усі мене шукатимуть. Усі будуть насторожі...

Голос вилаявся і замовк. Містер Томас Марвел пішов зовсім повільно, і розпач на його обличчі став іще виразнішим.

— Іди, іди! — наказав голос.

Марвелове червоне обличчя посіріло.

— Не згуби книг, дурню! — прикрикнув голос. — Я хочу, щоб ти мені допоміг. Щоправда, помічник ти такий собі, але що поробиш...

— Я помічник так собі... — пробурмотів містер Томас Марвел.

— Твоя правда.

— Навряд чи ви могли б знайти гіршого помічника... — вів далі містер Марвел. — Я слабкий, я зовсім слабкий...

— Невже?

— І серце в мене хворе. Ваше завдання я виконав, але, повірте, мені було дуже складно...

— І що?

— Я не можу, мені не стане сил і духу.

— Не хвилюйся, духу я тобі додам.

— Краще не треба. Я зовсім не хотів би порушити ваші плани... А може... А може, я злякаюсь абощо...

— Спробуй тільки, — спокійно відповів голос.

— Краще померти... — промовив містер Томас Марвел. — Це несправедливо... Ви ж повинні погодитись. Адже я маю право...

— Йди! — наказав голос.

Містер Томас Марвел прискорив кроки, і якийсь час вони мовчали.

— Як мені важко! — сказав містер Марвел.

Але це не справило на Невидимця враження. Тоді містер Томас Марвел спробував зайти з іншого боку.

— Що я матиму з цього? — ображено спитав він.

— Заткнися! — роздратовано крикнув голос. — Я подбаю про тебе. А ти робитимеш те, що я тобі скажу, і робитимеш як слід. Ти хоч і дурень, це правда, але робитимеш, як я звелю.

— Я зовсім негодящий для цього, кажу вам, сер, так воно і є, хоч як я вас поважаю...

— Якщо ти не замовкнеш, я знову викручу тобі руку, — сказав Невидимець. — Мені треба поміркувати, не заважай мені.

Незабаром між деревами блиснули дві жовті плями і в темряві завидніла дзвіниця церкви.

— Я триматиму руку в тебе на плечі, поки ми будемо йти селом, — сказав голос. — Іди прямо й не роби дурниць. Бо буде гірше.

— Я знаю, — зітхнув містер Томас Марвел. — Я добре все знаю.

Жалюгідна постать у старомодному подраному циліндрі пройшла зі своєю ношею по сільській вулиці повз освітлені вікна і зникла у вечірній темряві.

Наступного дня о десятій ранку містер Томас Марвел, неголений, брудний і запорошений, сидів біля дверей маленького трактиру в передмісті Порт-Стоу. Руки він тримав у кишенях, був дуже стомлений, збентежений і розгублений і часто надував щоки. Поруч із ним лежали книжки, перев’язані вже мотузком, а не шлейками. Клунок містер Марвел, згідно з новими планами Невидимця, залишив у сосновому лісі за Бремблгерстом.

Отже, містер Томас Марвел сидів біля дверей трактиру. На нього ніхто не звертав уваги, проте він непокоївся дедалі більше. Руки його тільки й смикали нервово кишені.

Він сидів так майже годину, коли з трактиру вийшов літній матрос і сів біля нього. В руках матроса була газета.

— Гарний день, — сказав матрос.

Містер Томас Марвел озирнувся мало не з жахом.

— Дуже, — погодився він.

— Погода саме на цю пору року, — провадив матрос далі.

— Так, — погодився містер Томас Марвел.

Матрос видобув із кишені зубочистку і, вибачившись, кілька хвилин орудував нею, роздивляючись містера Марвел а і книжки, що лежали поряд із ним. Підходячи до містера Томаса Марвела, матрос почув, яку кишені в того ніби забряжчали гроші, і здивувався з того, яким не схожим на грошовиту людину він виявився. Отже, матросові думки швидко перейшли до цієї теми.

— Книжки? — несподівано запитав він, закінчивши працювати зубочисткою.

Містер Марвел здригнувся і глянув на книги.

— Так, — сказав містер Марвел, здригнувшись. — Так, книжки.